Тривожні зміни в поведінці: як зрозуміти, що близькій людині потрібна допомога

Про те, які сигнали мають насторожити, як правильно починати розмову і що робити, якщо людина відмовляється від допомоги, The Pharma Media поговорило з кризовим психологом, психотерапевтом, психіатром Романом Сіталенком.

— Які зміни в поведінці близької людини мають насторожити насамперед?

— Найперше, на що варто звернути увагу, — це різка зміна поведінки. Якщо людина раптом стала не такою, якою була раніше, це вже привід придивитися уважніше. Хтось стає дуже дратівливим і злим, хтось, навпаки, замикається в собі, перестає спілкуватися, занурюється у свої думки. Можуть змінюватися інтереси, порушуватися сон, з’являтися дії, які раніше людині були не властиві. Наприклад, вона різко кидає роботу, починає сваритися з сусідами, втрачає інтерес до того, що раніше було важливим. Коли людина раптом стає зовсім іншою, це вже сигнал, який не варто ігнорувати.

— Тобто йдеться не про одну окрему ознаку, а про зміну звичного стану людини?

— Саме так. Тут немає одного універсального симптому. Але якщо рідні бачать, що поведінка змінилася, а сама людина стала ніби «не схожа на себе», треба спостерігати далі і не відмахуватися від цього як від дрібниці. У молодих людей, наприклад, варто також виключати вживання наркотичних речовин, тому що вони теж можуть давати різкі зміни поведінки.

— Які сигнали можуть свідчити, що це вже не просто втома чи стрес, а стан, з яким не можна зволікати?

— Якщо з’являються підвищена дратівливість, агресивність, безсоння, якщо людина перестає спати, якщо видно депресивну симптоматику, це вже вагомі підстави звертатися до психіатра. Не треба чекати, поки стан стане ще тяжчим. Бо такі речі можуть прогресувати. І чим раніше людина потрапить до фахівця, тим більше шансів, що ситуацію вдасться стабілізувати без тяжчих наслідків.

— А як родичам правильно почати розмову з людиною, якщо вони бачать, що з нею щось відбувається?

— Часто родичі спочатку самі приходять до фахівця й описують, що саме відбувається. Це нормально, тому що причин такого стану може бути багато: від депресії до судинних порушень чи інших проблем. За описом близьких лікар може хоча б попередньо зрозуміти, що відбувається, і підказати тактику дій. Далі вже бажано спробувати вмовити людину прийти на консультацію або організувати огляд удома, якщо це можливо. Але, звісно, не завжди це вдається одразу.

— Якщо людина боїться слова «психіатр», чи можна запропонувати їй звернутися до психолога або психотерапевта?

— Так, це цілком робочий варіант. Дуже багато людей лякаються саме слова «психіатр», а от «психолог» чи «психотерапевт» сприймають спокійніше. Особливо це стосується молодших пацієнтів. Іноді саме через такий м’якший вхід вдається привести людину до допомоги. А далі вже фахівець бачить, чи потрібна додаткова консультація психіатра, чи достатньо психотерапевтичної роботи.

— Яких фраз і дій близьким слід уникати, щоб не посилити напругу?

— Дуже важливо не ображати і не принижувати людину. Фрази на кшталт «ти психічно хворий», «подивись на себе», «тобі давно пора до психіатра», «я з тобою розлучуся» можуть лише спровокувати ще більшу агресію або поглибити кризу. Якщо людина в депресивному стані, такі слова можуть бути особливо небезпечними. Тому говорити треба м’яко, спокійно, без звинувачень. Не намагатися «переламати» людину силою слів. Іноді краще не сперечатися, а десь частково погодитися, щоб не розпалювати конфлікт.

— Чи потрібно контролювати таку людину?

— Спостерігати за нею треба, особливо якщо в поведінці вже є дивні або тривожні зміни. Але цей контроль має бути таким, щоб не викликати ще більшого спротиву. Якщо родина вже консультується з лікарем, важливо передавати йому всі спостереження: що саме змінилося, як людина спить, як поводиться, чи є агресія, ізоляція, дивні висловлювання. Часто саме з таких дрібних, на перший погляд, деталей складається повніша клінічна картина.

— Що робити, якщо людина відмовляється від будь-якої допомоги? Як її м’яко мотивувати?

— Тут немає одного рецепта для всіх. У кожній сім’ї це дуже індивідуально. Треба розуміти, що для конкретної людини є важливим, кому вона довіряє, через що з нею можна налагодити контакт. Для когось спрацює прохання від онуки чи дитини, для когось — розмова з тим родичем, якому людина найбільше довіряє. Іноді допомагає не прямий тиск, а м’яка апеляція до важливих для неї зв’язків: наприклад, сказати, що близькі хвилюються, що комусь боляче це бачити. Головне — шукати підхід не через примус, а через довіру.

— Як самій сім’ї подбати про безпеку, якщо поруч людина в кризі або з вираженою агресією?

— Якщо людина агресивна, мовчати не можна. У таких випадках треба викликати поліцію і фіксувати ситуацію офіційно. Це важливо не лише для безпеки родини, а й для того, щоб було зафіксовано сам факт агресивної поведінки. Якщо в сім’ї є маленькі діти, їх, за можливості, краще тимчасово відвести в безпечне місце, наприклад до бабусі. Якщо йдеться про літню людину з деменцією чи вираженою дезорієнтацією, треба забезпечити постійний нагляд — родичами або доглядальницею, якщо сім’я сама не справляється.

— До кого звертатися по допомогу насамперед: до сімейного лікаря, психотерапевта чи психіатра?

— Часто люди спочатку йдуть до сімейного лікаря, бо соромляться психіатра. І це теж може бути першим кроком. Якщо сімейний лікар бачить ситуацію, з якою він може впоратися самостійно, він може дати базові рекомендації. Але якщо проблема серйозніша, родину зазвичай уже скеровують до психіатра. Бо саме психіатр має оцінити стан людини і зрозуміти, що саме з нею відбувається.

— А що з ліками? Чи можна в таких ситуаціях радити людині щось заспокійливе?

— Із ліками треба бути дуже обережними. Усе, що стосується серйозного лікування, має призначати лише лікар-психіатр, тому що різні препарати в різних ситуаціях діють по-різному. Самолікування тут небезпечне. Родичі не можуть на око визначити, що саме потрібно людині. Тому правильний шлях — не шукати пігулки самостійно, а звертатися до лікаря.

— Чи може психотерапія справді допомогти людині в кризовому стані?

— Так, у багатьох випадках психотерапія дуже допомагає. Якщо це не нетяжкий психотичний стан, а, скажімо, тривога, наслідки травми, ПТСР, емоційне виснаження, психотерапія може бути дуже ефективною. Часто вона працює разом із медикаментами. Наприклад, зараз багато військових потребують і препаратів, і допомоги психотерапевта. Іноді саме психотерапевт, коли вже є довіра з боку пацієнта, може дуже м’яко підвести його до думки, що варто ще звернутися і до психіатра — наприклад, щоб нормалізувати сон або зменшити тривогу.

— Який головний меседж ви б дали родинам?

— Якщо вам здається, що з близькою людиною щось відбувається, не ігноруйте це. Не чекайте, що «саме мине», якщо бачите різкі зміни в поведінці, агресію, безсоння, ізоляцію чи інші тривожні сигнали. Водночас не тисніть, не принижуйте і не провокуйте. Найкраще, що може зробити сім’я, — спокійно спостерігати, фіксувати зміни, шукати м’який контакт і вчасно звертатися до фахівця.

— Що робити людині, якщо вона опинилася поруч із кимось у неадекватному стані — навіть якщо той без зброї? Наприклад, у транспорті, магазині чи під’їзді? Як правильно поводитися?

— Насамперед треба оцінити рівень небезпеки і, якщо є можливість, якнайшвидше залишити небезпечну зону. Якщо поруч є жінки, діти або інші люди, які можуть постраждати першими, то треба їм допомогти теж залишити цю зону. У таких ситуаціях головне — не намагатися доводити свою правоту чи «перевиховувати» людину, а подбати про безпеку.

Якщо є можливість вийти з транспорту, магазину чи іншого простору, це варто зробити одразу. Паралельно потрібно викликати поліцію. У випадках, коли людина поводиться явно неадекватно, це одна з перших дій.

Якщо поруч є чоловіки, військові чи поліцейські, вони вже діють за обставинами і з урахуванням реального рівня загрози. Але якщо видно, що людина агресивна, а тим більше якщо в неї є ніж чи інший небезпечний предмет, не треба вступати з нею в конфлікт. Насамперед потрібно відвести в безпечне місце дітей, жінок та інших вразливих людей.

— А чи варто в такій ситуації намагатися спокійно говорити з такою людиною?

— Якщо немає можливості одразу залишити простір — наприклад, у ліфті, під’їзді чи іншому замкненому місці, — тоді важливо не провокувати. Говорити слід спокійним голосом, без різких рухів, без агресії, щоб не викликати додаткового напруження або агресії у відповідь.

Але якщо можливість піти або втекти є, то краще не ризикувати і не залишатися поруч. У такій ситуації головне — вчасно вийти з небезпечної зони і звернутися за допомогою.