Прихована ціна гри: у футболістів виявляють мікроструктурні пошкодження мозку та маркери нейродегенерації

На відміну від класичного струсу мозку, що супроводжується яскравою симптоматикою, повторювані легкі удари по мʼячу тривалий час вважалися відносно безпечними. Проте накопичені дані з клінічних спостережень змушують припустити наявність латентного ефекту кумулятивного травмування, що здатне запускати хронічні дегенеративні зміни в аксонах та гліальній тканині. Оскільки рутинні методи нейровізуалізації (наприклад, КТ чи стандартна МРТ) нечутливі до таких мікроструктурних змін, виникла гостра потреба у верифікації нейропошкоджень за допомогою високоточних аналізів крові.

Для оцінки динаміки концентрації специфічних протеїнів у плазмі крові, що вивільняються в кровотік у разі руйнування гематоенцефалічного барʼєра та пошкодження нервових клітин, фахівці з Університету Осло та Університетського госпіталю Осло (Норвегія) провела дослідження за участю професійних футболістів, в якому було змоделювано контрольовані умови тренування, під час яких спортсмени виконували серію повторюваних точних ударів головою по мʼячу.

Дослідники відстежували зміни трьох біомаркерів у крові:

1. легкого ланцюга нейрофіламенту (NfL) — показника ураження аксонів,
2. гліального фібрилярного кислого протеїну (GFAP) — маркера активації чи пошкодження астроцитів,
3. білка тау.

Забір крові здійснювався у визначені часові інтервали до навантаження, а також через кілька годин та діб після завершення «тренування».

Лабораторний скринінг показав стійке та статистично значуще зростання титрів всіх біомаркерів нейронального ушкодження після серії ударів головою. Найбільш виражену динаміку продемонстрував GFAP та тау-протеїн, що свідчить про гостру реакцію гліальних клітин та мікроструктурні деформації навіть за відсутності будь-яких клінічних ознак струсу чи субʼєктивних скарг на запаморочення. NfL же мав тенденцію до відтермінованого підвищення, що біологічно узгоджується з повільним механізмом дегенерації аксональних волокон.

Своєю чергою, у контрольній групі спортсменів, які виконували аналогічні за інтенсивністю бігові та фізичні навантаження, але не торкалися мʼяча головою, рівні зазначених біомаркерів залишилися в межах базової фізіологічної норми. Це повністю спростувало гіпотезу про те, що підвищення зазначених показників могло бути спровоковане загальним фізичним стресом чи гіпертермією під час навантажень.

З оглядом на отримані дані, автори дослідження наголошують на необхідності негайного перегляду протоколів безпеки у спортивних лігах, особливо в дитячих та юнацьких.

«Наше дослідження надає незаперечні молекулярні докази того, що регулярна гра головою у футболі не минає безслідно для мікроструктурної цілісності головного мозку. Фіксація обʼєктивного зростання рівнів GFAP та тау-протеїну в крові чітко підтверджує факт деструктивного впливу субструсових ударів на нервову тканину. Медична спільнота та спортивні асоціації більше не можуть ігнорувати ці приховані ризики. Ми маємо розробити жорсткі ліміти на відпрацювання таких ударів під час тренувального процесу та впровадити обовʼязковий моніторинг біомаркерів, оскільки збереження когнітивного здоровʼя спортсменів має бути абсолютним пріоритетом, вищим за будь-які тактичні переваги на полі», — зазначили дослідники.