Не завжди резистентність: за більшість рецидивів епілепсії відповідальні модифіковані фактори

Рецидив — поширене явище при вперше діагностованій епілепсії, і його часто вважають ознакою невдалого лікування чи розвитку медикаментозної резистентності.

Щоб краще зрозуміти причини рецидивів і виникнення резистентності протягом перших пʼяти років після постановки діагнозу, лікарі зі Швейцарія провели ретроспективне дослідження. До нього увійшли 330 пацієнтів із реєстру Женевської університетської лікарні віком від 16 років (середній вік на момент дебюту захворювання — 49,3 року, 42% — жінки), яким призначили фармакотерапію. Найчастіше призначали леветирацетам (42%), вальпроат (31%) та ламотриджин (16%). Протягом пʼятирічного спостереження рецидив пережив 181 пацієнт. Між різними групами препаратів частота рецидивів значуще не різнилася.

Виявилося, що більшість рецидивів у пацієнтів із вперше діагностованою епілепсією спричиняли переборні чинники, а не стійкість до ліків: критеріям резистентної до лікування епілепсії відповідали лише 7% хворих.

Проаналізувавши обставини кожного рецидиву, автори класифікували їх як спричинені недостатнім дозуванням, недотриманням режиму, неефективністю лікування попри належну терапію, гострими симптоматичними нападами, функціональними нападами, кількома причинами водночас або невідомими причинами. Загальна частота рецидивів за пʼять років спостереження суттєво знизилася — з 38% у перший рік до 18% на пʼятий. З часом провідною причиною рецидивів стала неефективність лікування: якщо в перший рік на неї припадало 22% рецидивів, то на пʼятий — уже 41%. Натомість погане дотримання режиму залишалося стійким чинником упродовж усього дослідження, зумовлюючи від 27% до 38% рецидивів. Автори запропонували способи поліпшити дотримання режиму: вибір препарату з частотою прийому раз на день, вибір препаратів новішого покоління з меншою кількістю побічних ефектів, регулярний контроль рівня активної речовини у крові та впровадження поведінкових інтервенцій.

Недостатнє лікування спричиняло 37% рецидивів у перший рік, але суттєво знизилося — до 10% на пʼятий. У кожному такому випадку воно відображало субтерапевтичне дозування препарату. Пацієнти віком понад 60 років, які становили 36% когорти, нерідко отримували нижчі дози через побоювання ризику побічних ефектів. Іншим хворим фармакотерапію свідомо призначали з низьких доз, поступово їх підвищуючи, аби поліпшити переносимість. Рецидиви, зумовлені гострими симптоматичними нападами, функціональними нападами чи невідомими причинами, траплялися рідко — кожна з цих причин щороку давала менш ніж 10% випадків.