Транексамова кислота зменшує потребу в переливаннях крові під час екстракардіальних втручань

Канадські фахівці провели дослідження, що охопило 8273 пацієнти з високим ризиком потреби в трансфузії, які перенесли екстракардіальні операції (загальна хірургія -33%, гінекологія — 19%, урологія — 17%, судинна хірургія — 7%, спінальна хірургія — 6%). 60% втручань було проведено з приводу онколозахворювання.

Пацієнтів рандомізували в групи інтраопераційного застосування транексамової кислоти або плацебо.

Частка пацієнтів, яким провели переливання еритроцитарної маси під час госпіталізації: склала 7,4% у групі транексамової кислоти проти 9,8% у групі плацебо. При цьому пацієнти з першої групи, яким провели трансфузію, отримували менше одиниць еритроцитів: 0,25 проти 0,34.

Що найважливіше, транексамова кислота не підвищувала ризик розвитку венозної тромбоемболії (ВТЕ): на 90-й день її частота була рівною в обох групах — 2,1%. У пацієнтів після онкологічних операцій — популяції з особливо високим ризиком ВТЕ — зростання частоти тромбозів також не спостерігалося.

Інші показники безпеки:

• інфаркт міокарда 0,7% в групі транексамової кислоти проти 0,8% в групі плацебо,
• інсульт — 0,2% в обох групах,
• тромбоз глибоких вен — <6% в обох групах,
• легенева емболія — 0,2% в обох групах.

Тривалість госпіталізації (~6,2 дня), госпітальна виживаність (~99%), 90-денна виживаність (~98%) не мали різниці між групами.

Індивідуальна користь скромна: більшість пацієнтів і так не потребують трансфузії. Але для великої лікарні, що виконує тисячі операцій, ефект суттєвий. Періопераційна кровотеча — одна з провідних причина трансфузій еритроцитарної маси. Донорська кров залишається обмеженим ресурсом при постійно зростаючому попиті. Щорічно у світі виконується близько 100 млн екстракардіальних хірургічних втручань, а 1 г транексамової кислоти коштує дуже дешево. При широкому впровадженні щороку 1–2 млн людей могли б уникнути трансфузії, зберігши 5–10 млн одиниць еритроцитів.