Резистентність до інсуліну при «першому» діабеті – прихована метаболічна загроза

Зазначений стан, також відомий в літературі як подвійний діабет, поєднує в собі характеристики ЦД1 і ЦД2. Ця комбінація подвоює ризик ішемічної хвороби серця та збільшує ризик інсульту, діабетичної стопи та нефропатії.

Згідно з даними фахівців із Німецького діабетичного товариства (DDG), приблизно у чверті пацієнтів з ЦД1 розвивається метаболічний синдром, який супроводжується інсулінрезистентністю.

Першою ознакою інсулінорезистентності при ЦД1 є підвищена потреба в інсуліні, що перевищує 100 одиниць/добу.

Пацієнти з групи ризику мають підвищений рівень тригліцеридів і артеріальний тиск, причому жінки страждають від зазначеного ускладнення частіше, ніж чоловіки.

Діагностика включає оцінку клінічної картини ЦД1, аналіз на рівень С-пептиду та вивчення сімейного анамнезу. Оцінюються відповідні клінічні параметри, передусім наявність ознак ожиріння (індекс маси тіла, окружність талії) та метаболічного синдрому (рівень тригліцеридів і гіпертонія).

Лікування цього стану включає модифікацію способу життя, зокрема дієту з високим вмістом клітковини та знижене споживання жирів і вуглеводів, баріатричну хірургію та фармакотерапію. Щодо останнього пункту, то у лікуванні пацієнтів з діабетом 1 типу існують значні обмеження, оскільки вони часто потерпають від гіпоглікемії. З урахуванням цього ризику DDG розглядає в таких випадках призначення метформіну та не рекомендує більш сучасні препарати, зокрема, гліфлозини.