Катерина Амосова розповіла, як пережила 37 днів окупації в Ірпені

Як визнає Катерина Миколаївна, її та її рідних врятувало, «господь Бог і ЗСУ, а також знаходження будинків на околиці, запаси, взаємодопомога та витримка – щоб не залишити рідні стіни до повної зачистки міста».

За описом, один із таборів окупантів розташовувався в районі військового шпиталю та комплексу «Адмірал», за два квартали від будинку Катерини Миколаївни.

Як пише Амосова, найстрашнішими звуками війни був шум бомбардувальників, які проносилися Ірпенем на рівні пʼятого поверху. Теж не вщухали звуки артилерії всіх видів — їх було чутно лише з невеликими перервами.

З середини березня додалися мінометні обстріли із характерним звуком над головою. «Ми чули його, коли проходили один до одного в межах нашого кутка. Це був сигнал швидко лягати на землю обличчям униз та прикривати голову руками, що доводилося робити неодноразово», — пише Катерина Миколаївна.

Ситуація загострилася з 21 березня, коли наші війська звільняли Ірпінь, проте, на щастя, вогонь до будинку Катерини Миколаївни не дістався. Натомість зʼявився ризик підірватись на міні, і Катерина Миколаївна визнає, що й досі не знає, скільки мін залишилося на їхніх ділянках.

«У день, коли по радіо оголосили «Ірпінь – наш», обстріл танків, мінометів та автоматів за 50-100 метрів від нас не припинився, і тривали ще кілька днів. Напередодні відʼїзду зʼясувалося, що кілька росіян жили неподалік, взявши хазяїна в заручники. Потім цей чоловік, телефон якого знищили рашисти, їхав із нами до одного з міст західної України. Донька вийшла з підвалу лише через 2 дні повної тиші, 1 квітня, її дитина-немовля – лише в день відʼїзду… Ми виїхали на свій страх та ризик колоною з 7 автомобілів після отримання інформації про звільнення переїзду через Житомирську трасу у Стоянці. Глибоке спасибі ЗСУ та ДСНС за швидке розмінування маршруту в Ірпені», – описує свій шлях до мирного життя Амосова.

Їхні машини вивезли 30 кішок з ірпенського притулку, яких донька Амосової прихистила ще з самісінького початку війни. Сваха Катерини Миколаївни вирішила не виїжджати й залишитися вдома із 80 котами від усіх трьох їхніх родин.