Наші співвітчизники полюбили Єгипет за відпочинок на морському пляжі, але для людей, що повʼязали своє життя з ліками і медициною, Єгипет передусім повинен становити цінність не як курорт, а як батьківщина… фітотерапії.
Рецепти на папірусах
Насправді, ще до того, як майже півтори тисячі років тому волхви принесли до Віфлеєму дари у вигляді ладану і мірри, стародавні єгиптяни давно включили ці дві рослини у свій великий фармацевтичний довідник під назвою «Матеріа медика». Він містив усі рецепти рослинних лікарських засобів, зібрані стародавніми єгиптянами з XVII по X століття до н.е., тобто за більше ніж 700 років – сьогодні вважають, що зазначений період мав найбільш вирішальне значення для історії фармації.
«Фармацевтичний кодекс» Стародавнього Єгипту є зведенням із 12 папірусів, що містять медичні тексти, викладені хитромудрим ієратичним письмом. У них докладно описані не тільки поетапні інструкції з виготовлення фітопрепаратів, а й симптоми захворювань, а також методи лікування, що практикувалися в Стародавньому Єгипті.
У фармацевтичному аспекті найбільш значущі чотири папіруси з давньоєгипетської «Матеріа медика»:
- Папірус Кахуна, датований близько 1850 р. до н.е. і включає час правління Аменемхета III, – описує 33 фітопрепарати, що їх застосовували в гінекології.
- Папірус Едвіна Сміта (близько 1550 р. до н.е.) переважно діагностично-хірургічної спрямованості.
- Папірус Еберса, що збігається з часом правління Аменхотепа I (1546-1526 до н.е.), містить 877 рецептів рослинних лікарських засобів.
- Папірус Честера Бітті, який створювався починаючи з часів правління Рамзеса III (1150 до н.е.), – його рецепти сконцентровані в основному на лікуванні колоректальних патологій.
Деякі із 2 000 рецептів на основі трав, квітів і коріння, що містяться у цьому зведенні, збереглися повністю – стародавні рослинні засоби описані настільки детально, що їх сьогодні можна було б відтворити у первісному вигляді. Зрозуміло, бінарної системи Ліннея тоді не існувало, і класифікація рослин латиною була введена тільки через 3000 років, тому назви популярних у Стародавньому Єгипті рослин, звичайно ж, не дійшли до нас в оригіналі. Однак допитливим ученим вдалося скласти перелік зі 134 рослин, 24 інгредієнтів тваринного походження, а також «допоміжних» неорганічних речовин. Таким чином була відтворена майже сотня оригінальних давньоєгипетських фітопрепаратів.
Серед найвідоміших нам лікарських рослин єгиптяни застосовували такі, як
- нільська акація (Acacia nilotica),
- ріжкове дерево (Ceratonia siliqua),
- ламка верба (Salix fragilis),
- полин гіркий (Artemisia absinthium),
- часник городній (Allium sativum),
- алое вера (Aloe vera),
- ладанне дерево (Boswellia carteri),
- гранатове дерево (Punica granatum)
- і посівний коріандр (Coriandrum sativum).
А для «випуску» антисептичних засобів у давньоєгипетських рецептурах застосовували добре нам знайомі цибулю і ягоди ялівцю.
Під час виготовлення ліків використовували всі частини рослин – листя, насіння, плоди і ягоди, коріння, кору, сік або смолу. Причому давні єгиптяни виготовляли широкий спектр лікарських форм, передусім пероральні (екстракти, настої, пігулки, порошки, розчини) і зовнішні (креми, мазі, пасти). На основі рослин також створювали лініменти, лосьйони, рідини для полоскання рота, інгаляції, вагінальні та ректальні супозиторії, припарки та клізми.
Найдавніше фармвиробництво
Описані фітопрепарати також мали досить складну композицію: крім активного інгредієнта вони містили прототип транспортної системи доставки і часто ще й ароматизатори. Як допоміжні речовини під час виготовлення фітопрепаратів використовували мед, соду, мідь, алебастр і сурму. Найбільш незвичайні композиції включали гній. Іноді в рецептуру додавали також другу діючу речовину. Не менш специфічні були й інструкції з виготовлення – рослинні засоби подрібнювали до порошкоподібної консистенції, просівали, а потім на цій основі готували водні, жирові або спиртові інфузії.
За останні пʼять років вчені переконалися в ефективності рослинних засобів, рецепти яких скрупульозно викладені в «глобальній медичній енциклопедії» епохи фараонів. Давні медичні манускрипти демонструють дивовижну прозорливість єгиптян: місцеві лікарі усвідомлювали той факт, що на ефективність фітопрепарату впливала не тільки його формула, а й спосіб уведення, доза, тривалість застосування.
Що важливо, сучасники фараонів дотримували принципу «всьому свій час», тобто рослини збирали в певний сезон у певний час дня. У папірусах «Матеріа медика» чітко вказані терміни збирання стручків ріжкового дерева, плодів інжиру і граната – усе це впливало на ефективність майбутніх антисептиків, антигельмінтних, проносних і в’яжучих засобів. Квіти акації починали збирати у жовтні, а потім надходила черга врожаю стручків. У січні з акації зішкрібали смолу, яку зберігали у вигляді стружки. У лютому сіяли цибулю і часник, а вже у квітні збирали інжир, у травні – насіння льону, з якого одразу ж готували олію. У червні наставав час збирання насіння кмину, кропу і часнику, липень давав другий урожай плодів інжиру, а в серпні збирали та сушили водяні лілії… До жовтня достигав третій урожай плодів інжиру, які користувалися надзвичайним попитом як проносний і сечогінний засіб.
Основним постачальником фармацевтичної сировини були місцеві аграрії. Втім, попри велику кількість рослин у долині Нілу, єгиптяни використовували також імпортні продукти: ладан, кедр і коріандр завозили з Близького Сходу, Нубії, Лівії та півдня Середземноморʼя. Нечисленними мінералами найдавніших фармацевтів постачали гірники, будівельники й навіть ювеліри.
Показово, що давньоєгипетська фітотерапевтична традиція надовго зберегла свою актуальність: 59 рослин, 18 мінералів і 15 компонентів тваринного походження, описаних у «Матеріа медика» Стародавнього Єгипту, увійшли до британського фармацевтичного зведення редакції 1958 (!) року.