Інна Іваненко: «Створення буферного запасу ліків — ключовий фактор забезпечення їх безперервної доступності для пацієнтів»

Як ви оцінюєте реальну доступність життєво необхідних ліків українським пацієнтам у 2025–2026 роках? 

Наш фонд вже 15 років поспіль опікується питаннями доступу до лікування пацієнтів з тяжкими захворюваннями. Їм потрібні саме ті ліки, які централізовано закуповуються за кошти державного бюджету, які реімбурсуються за державною програмою, які, на жаль, не завжди є доступні в країні. І ми всіма способами намагаємося адвокатувати їх наявність на вітчизняному ринку. Однак насправді з доступністю таких ліків сьогодні є значні проблеми. Це можна пояснити низкою причин. 

По-перше, обмеженим бюджетним фінансуванням. Воно не покриває 100% потреби у згаданих ліках. До того ж за деякими нозологіями спостерігається зростання споживання деяких препаратів – лікарі бачать їх ефективність і призначають більшій кількості пацієнтів, таким чином перевищуючи попередньо замовлений обсяг на рік. 

По-друге, має місце недоброчесна поведінка постачальників. Це дуже серйозна проблема, яка впливала на наявність необхідних ліків у 2025- 2026 роках. Одним із найбільш злісних порушників договорів із МЗУ став український дистриб’ютор ТОВ «ДОЙЧ-ФАРМ», який виграє тендери, отримує державні кошти, але, на жаль, не постачає вчасно ліки за договорами, або не постачає взагалі, внаслідок чого пацієнти залишаються без лікування на багато місяців.

Адже йдеться про обсяги закупівель на рік споживання, і знайти кошти для ще одного такого обсягу закупівель нереально, так само як і швидко здійснити саму процедуру. МЗУ робить все можливе, щоб знайти і закупити партії ліків для перекриття цього дефіциту, але звісно це дуже невеликі партії медикаментів, яких недостатньо.   

Які категорії пацієнтів найбільше відчувають цю проблему?

У нас працює гаряча лінія «Номер здоровʼя», куди пацієнти звертаються з будь-яких питань – щодо отримання медичних послуг в лікарнях, дефіциту лікарських засобів тощо. Так от 95% звернень на гарячу лінію впродовж року стосувалися саме відсутності онкологічних препаратів. Це просто катастрофічна проблема. 

У вас є пропозиції, як її можна вирішити чи бодай полегшити, і чи прислухаються до голосу пацієнтів в цих питаннях? 

Так, нас чують і в МЗУ, і в МОЗ, і в профільному Комітеті, тобто цю проблему визнають на державному рівні. 

Зі свого боку ми намагаємося напрацьовувати рішення, які могли б виправити цю ситуацію. Одна з таких пропозицій – створення буферного запасу лікарських засобів у державі. Відповідно до наших розрахунків, які ми вже узгоджували з МОЗ, потрібно приблизно 11 мільярдів гривень додаткових коштів державного бюджету на те, щоб повністю «закрити» потребу у тій номенклатурі ЛЗ, які держава вже закуповує (бо на 100% вона ніколи не покривалася), а також щоб закупити додатковий запас ліків на рік по тих позиціях, яких найбільше не вистачає. Це найбільш критичні нозології, закупки по яких вже два роки поспіль «провалюються», або ж ліки доходять до пацієнтів з величезними затримками (онкологія, вірусні гепатити, легенева гіпертензія, деякі препарати для лікування серцево-судинних захворювань). 

На разі всі вже погодилися з нашою пропозицією. 

Єдине питання — чи готове Міністерство фінансів виділити згадані кошти для лікування українців, які страждають на тяжкі захворювання, в умовах війни. Сподіваємося на позитивне рішення, оскільки наші партнери вже розморозили транш для України. Хоча зміни до державного бюджету влітку вже були проголосовані, дуже хотілося б, щоб черга до пацієнтів і буферного запасу ліків дійшла восени, коли вдруге переглядатиметься держбюджет. 

Це не єдиний фактор вирішення проблеми, але без нього нічого не вдасться зрушити з місця. 

Також є інші, технічні речі, які можна було б змінити, щоб, наприклад, ми не залежали від одного постачальника, який виграв тендер. Зокрема, була ідея використовувати механізм диференціації переможців тендеру, щоб їх було кілька і вони ділили б між собою постачання препаратів. Але ця пропозиція не увійшла до Закону України «Про державні закупівлі». Натомість прийнята ідея про нецінові критерії закупівлі ліків, що теж добре. Адже переможцями тендерів можуть стати не тільки постачальники з найнижчими цінами, а й враховуватимуться інші критерії, щоб відсіювати підозрюваних у недоброчесності постачальників. 

Тобто варто говорити про комплекс рішень, які можуть захистити пацієнтів. 

Чи бачите ви кращі перспективи доступності ліків після застосування ДКД та запровадження паралельного імпорту? 

Поки що механізм паралельного імпорту не задіяно на практиці, але я вважаю, що він дуже гарно спрацював би для аптек. Наразі вони не можуть ним скористатися. Треба зміни в законодавстві для того, щоб аптечні дистрибʼютори могли завозити ліки за цим механізмом, внаслідок чого ціни будуть нижчими. Це також убезпечило б пацієнтів від переривання лікування, тому що ліки, які закуповуються централізовано державою, практично не продаються в аптеках — виробникам це не вигідно. Але коли трапляється, що ліків немає ні в лікарнях, ні в аптеках, пацієнт не може їх знайти, навіть маючи кошти. Це величезна проблема для людей, які щоб вижити, замовляють собі ліки за кордоном, а хто не має такої змоги, перериває лікування, що має незворотні наслідки. А ось якби можна було продавати ліки в аптеках паралельним імпортерам, це було могло б спрацювати на благо пацієнтів, бо цей механізм вигідний постачальникам, і для пацієнтів ціна дешевша.  

За ДКД, які вже працюють, постачаються інноваційні ліки. Це дуже добре, що держава пішла цим шляхом, бо це терапія спасіння для складних пацієнтів. Але це паралельні джерела постачання ліків. Потрібні і ліки за ДКД, і базова хімія, та інші препарати першої чи другої лінії терапії, які закуповуються централізовано й у значно більших масштабах, і в яких наразі є критична потреба. 

У продовження теми фізичної доступності ліків варто говорити й про цінову. Чи працюєте ви над пропозиціями щодо реімбурсації ліків? 

Програма реімбурсації — це дуже важливий крок держави назустріч пацієнтам. І добре, що вона стрімко розширюється, наприклад, у 2025 році — на 20%. До «Доступних ліків» були включені препарати, які ми адвокатували, обґрунтовували необхідність їх присутності в програмі. До нас дослухалися. 

Безперечно, все, що потрібно пацієнтам, неможливо включити одразу через обмеженість бюджету, однак ми ведемо постійний діалог з НСЗУ, МОЗ, озвучуємо їм наші пріоритети, які багато в чому збігаються. Наприклад, ми змогли включити програму реімбурсації гормональні препарати для лікування раку молочної залози, які приймаються амбулаторно. Така ідея була озвучена однією з пацієнтських організацій ще у 2022 році. Бо багато пацієнтів змушені були постійно їздити за сотні кілометрів у лікарні, де видавали такі препарати у стаціонарі. Нині вони можуть придбати їх в будь-якій аптеці або безоплатно, або з невеликою доплатою. 

Одне з останніх розширень програми – сучасні препарати для лікування діабету другого типу (інгібітори SGLT2), які ми також дуже довго адвокатували.

Нині щодо них введено обмеження, як це сприйняла пацієнтська спільнота?

Так, наказом МОЗ введено певні обмеження – не всі пацієнти з ЦД2 можуть отримати такі ліки за програмою, оскільки почалося їх гіперпризначення і стало очевидним, що бюджет програми не витримає такого навантаження. Профільна пацієнтська спільнота людей, які живуть з діабетом, відреагувала на це негативно, тому що згадані препарати мали б запобігати ускладненням ЦД2, а не призначатися вже після їх появи. Але слід трохи почекати, проаналізувати наслідки таких обмежень, а тоді, можливо, знову переглядати цю політику. 

 Також ми домоглися, щоб до «Доступних ліків» була включена фолієва кислота, що дуже важливо для жінок, які планують вагітність — з метою профілактики розщеплення хребта у дітей. На жаль, Україна посідає перше місце в Європі по поширеності цієї патології. 

 Наш фонд разом з профільною пацієнтською організацією свого часу навіть розробляли законопроєкт про обов’язкове збагачення фолієвою кислотою харчових продуктів, які містять борошно. Але простіше виявилося реалізувати ідею профілактики через «Доступні ліки». Тепер важливо, щоб лікарі (гінекологи, сімейні лікарі) обов’язково призначали фолієву кислоту жінкам, які планують вагітність. Сподіваюся, що їх небайдужість та реімбурсація вартості фолієвої кислоти сприятиме вирішенню проблеми. 

 Серед наших подальших планів – адвокація в «Доступні ліки» препарату Месалазин для лікування неспецифічного виразкового коліту, хвороби Крона, тест-смужок для пацієнтів з ЦД2, для яких це величезний фінансовий тягар, через що вони не можуть контролювати захворювання. Наскільки мені відомо, в цьому наші позиції з ключовими стейкхолдерами збігаються, і я сподіваюся на вирішення проблеми.

Також на перспективу адвокатуємо деякі онкологічні препарати, ліки для пацієнтів з легеневою гіпертензією, вірусними гепатитами (нині препарат закуповується централізовано, але доцільніше його перевести в програму реімбурсації), епілепсією, розсіяним склерозом тощо. Тобто є над чим працювати, і головне — мати кошти в державному бюджеті для того, щоб це все реалізувати, хоча б поступово. З кожним роком програма має розширюватися, розвиватися, доповнюватися. Адже в європейських країнах більшість ліків за рецептами відшкодовуються — страховиками чи державними програмами.

Як держава обирає ліки для централізованих закупівель і чи вважаєте ви цей спосіб досконалим та максимально сприятливим для інтересів пацієнтів? 

Щоб лікарський засіб потрапив у централізовані закупівлі, він має пройти спочатку державну реєстрацію в Україні, потім процедуру оцінки медичних технологій, і якщо Державний експертний центр його рекомендує, він потрапить на розгляд експертної групи МОЗ по закупівлях лікарських засобів. За кожною нозологією працює окрема група, яка затверджує номенклатуру для закупівель. Перелік препаратів може переглядатися. Зазвичай цей механізм працює належним чином, але результат залежить і від проактивності експертної групи (наприклад група онкологічного профілю є дуже активною у цих питаннях), зацікавленості лікарів у ефективності терапії для їхньої категорії пацієнтів та бажання займатися такою суспільно корисною роботою. Тобто багато чого залежить від людського фактора. Тому вже багато років поспіль у ці групи входять представники нашого фонду, профільних пацієнтських організацій, які дуже часто є драйверами закупівель нових препаратів, що з’являються на ринку. Адже вони зацікавлені найбільше в тому, щоб номенклатура постійно оновлювалася. 

За якими цінами виробники пропонують ліки на тендерах в Україні, якщо порівняти з іншими країнами? 

Якщо, наприклад, проаналізувати договори, які укладаються по онкологічних молекулах, то виграють такі низькі ціни, яких, мабуть, більше немає ніде у світі. І на жаль, у цьому криється небезпека, бо це може бути якийсь український дистрибʼютор, який пропонує супер низьку ціну індійського виробника, який навіть не зареєстрований в Україні. Такий дистрибʼютор виграє тендер, не спроможний зареєструвати ліки, бо майже завжди проблеми з документами. Відтак поставки зриваються і пацієнти залишаються без ліків. 

Чи можуть українські виробники запропонувати необхідні ліки для централізованих закупівель і стати надійними постачальниками? 

Ліки українських виробників закуповуються частково за напрямками «дитячі розлади психіки», «первинні імунодефіцити», окремі базові препарати для дорослої та дитячої онкології – це від 11% до 1% від усіх централізованих закупівель, залежно від року. Але, на жаль, в Україні не виробляють орфанних препаратів, лікарських засобів, які застосовуються для складних форм онкології, легеневій гіпертензії та інших складних патологіях. Проблема у виробничих потужностях (на це потрібні значні інвестиції), а також захищеності багатьох препаратів, які закуповуються державою в іноземних виробників, їхніми патентами. Тому маємо купувати такі ліки за кордоном. 

Дефіцит ліків провокує пацієнтів на пошуки «альтернатив», які їм ще й нав’язує реклама, наприклад, дієтичних добавок тощо. Звісно, це не допоможе при складних патологіях, але чи обізнані з цим пацієнти чи все-таки вони «купуються» на такі пропозиції? І наскільки це небезпечно? 

Завжди є ризик того, що в пошуку засобу порятунку пацієнт хапається за все, що завгодно, а багато хто вірить у помічну силу таких «альтернативних» засобів, які ще й доступні за ціною. Насправді ж це не лікування, а лише втрата дорогоцінного часу і коштів. Але коли потрібних лікарських засобів немає, і лікар розводить руками, бо не може нічого запропонувати пацієнту навіть у стаціонарі, пацієнт починає вірити в силу БАДів. І тут питання до регуляції цієї проблеми – у цивілізованих країнах це відбувається чітко й за суворими правилами. Наприклад, Національна служба охорони здоров’я Великої Британії видала окрему настанову для фармацевтів, яка прямо зобовʼязує їх пояснювати пацієнту: якщо засіб не є лікарським, його ефект нутритивний чи якийсь інший, але не лікувальний. Лікар також зобовʼязаний перед призначенням БАДу пояснити цю різницю для пацієнта, щоб він не покладав великих надій на зцілення. Звісно, що БАДи можуть бути корисні для компенсації певних дефіцитів в окремих випадках, тож Україна має врегулювати питання їх використання, коректної комунікації з пацієнтами щодо їх вживання і очікувань від дії цих засобів. 

Що робити пацієнтам, які не можуть скористатися навіть такою можливістю через відсутність аптек поблизу? 

Дійсно, у сільській місцевості, прифронтових регіонах це велика проблема. Торік Кабмін оприлюднив інформацію про те, що аптеки працювали лише в 11% сіл, це лише 5700 аптек на всі села і селища країни. Тобто там людям немає де придбати ліки взагалі, тільки виїздити в сусідні населені пункти. Тому дуже добре, що реалізуються ініціативи спрощення умов для відкриття аптек у сільській місцевості, розвиваються мобільні аптеки, доставляються ліки Укрпоштою, з’явилася можливість придбати ліки на АЗС. Щоправда, останнім часом АЗС масово стають ціллю для атак і виникають складнощі з можливістю придбати там ліки. Але держава всіляко намагається заповнити прогалини з доступністю ліків населенню віддалених населених пунктів. 

У червні ще одна категорія пацієнтів відчула розширення доступності до ліків, яких вони потребують – на основі канабісу. Однак у соцмережах з’являються повідомлення про відмову виписувати рецепти на такі ліки, нібито є проблеми на рівні держави.

Виписуванню рецептів на ліки на основі канабісу ніщо не заважає. Форма такого рецепта існує, і лікарі про це знають. Може бути лише тимчасова проблема з наявністю таких ліків у аптеках, бо для них існує досить серйозна перешкода на рівні нормативки. Але я сподіваюся, що її незабаром усунуть. З цього приводу запланований круглий стіл на базі профільного Комітету, на яке запросили представників бізнесу різних напрямків, яким цікаво працювати з медичним канабісом (виробники, дистрибʼютори, аптечні мережі). Вони озвучать свої проблеми, аби державні органи могли адекватно реагувати, щось допрацьовувати, і налагодити безперешкодний доступ до медичного канабісу.

Також я вважаю, що потрібно організовувати подібні зустрічі з лікарською спільнотою, щоб з’ясувати, що саме їм заважає виписувати рецепти. Можливо це необізнаність щодо того, як робити призначення, при яких станах, в якому дозуванні тощо. 

 Уже відбулися перші вебінари для лікарської спільноти щодо цих питань, але цього недостатньо. Наразі розробляються різні курси такого спрямування, які будуть розміщені на сайті «Академія НСЗУ». Сподіваюся, що це зніме настороженість лікарів щодо роботи з рецептами на ліки з канабісу.