Угорська пігулка: чи загрожує здоров’ю присутність Gedeon Richter на українському ринку

Передозування неприязні

Нинішня влада Угорщини постає для України не лише як складний сусід чи незручний партнер по європейському контексту, а як джерело системного ризику. Дії офіційного Будапешта дедалі частіше сприймаються в Києві та в частині європейських столиць не як окрема «особлива позиція» союзника, а як фактор прямого політичного і безпекового ризику для України. Упродовж останніх тижнів уряд Віктора Орбана блокував або погрожував блокувати критично важливі для Києва рішення Європейського Союзу, зокрема пакет допомоги Україні обсягом 90 млрд євро. До цього додався арешт інкасаторів та цінностей. А ще взаємні особисті звинувачення лідерів обох країн. 

На цьому тлі особливо тривожно виглядає інший сюжет — підозри щодо можливого витоку чутливої інформації з угорського боку до Росії. За даними Reuters, прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск заявив, що ще у 2019 році Литва попереджала союзників по НАТО про ризики, пов’язані з Угорщиною, через побоювання, що окремі угорські представники можуть передавати конфіденційну інформацію Москві. Це стало продовженням публічного скандалу після повідомлень про те, що глава МЗС Угорщини Петер Сійярто інформував російського міністра Сергія Лаврова про перебіг окремих зустрічей ЄС. 

Нинішня криза між Україною та Угорщиною складається не з одного конфлікту, а з кількох взаємопов’язаних ліній: блокування критичної фінансової підтримки, енергетичного тиску, гострих двосторонніх інцидентів і паралельних безпекових підозр усередині ЄС і НАТО. Саме в такій рамці будь-яка присутність угорських структур у чутливих для України секторах — зокрема у фармацевтиці та сфері охорони здоров’я — неминуче починає сприйматися не лише як економічне питання, а як питання політичного ризику і національної безпеки. 

До чого тут ліки?

Будь-яка залежність від гравців із країни, яка демонструє недружню до України поведінку, перестає бути суто комерційною темою. Це означає, що держава має право й обов’язок ставити питання: де є потенційна залежність, як вона може бути використана, і що станеться в кризовому сценарії. 

Якщо між державами існує глибока політична недовіра, якщо уряд цієї держави блокує критично важливі для України рішення, а бізнес із цієї юрисдикції працює в секторі, що прямо впливає на здоров’я населення і стабільність системи охорони здоров’я, — держава повинна поставити питання про характер цієї присутності, її масштаби, її замінність і пов’язані з нею ризики. Саме з цієї точки починається не політична риторика, а предметна розмова про національну безпеку. 

На двох стільцях

Gedeon Richter — один із найбільших фармацевтичних виробників Центральної та Східної Європи, вертикально інтегрована група зі штаб-квартирою в Угорщині, власними виробничими майданчиками, міжнародною мережею дочірніх структур і широким портфелем препаратів у сферах жіночого здоров’я, нейропсихіатрії та загальної медицини. На офіційному сайті компанія прямо зазначає, що виробляє понад 200 лікарських засобів і працює як міжнародна фармацевтична група з власними розробками, виробництвом, маркетингом і продажами. 

Офіційна сторінка Gedeon Richter RUS описує завод компанії в Єгор’євську Московської області як виробничий майданчик у РФ. На сторінці історії зазначено, що рішення про будівництво власного заводу в Підмосков’ї компанія ухвалила у 1996 році. Нині майданчик виробляє тверді лікарські форми — таблетки і капсули. За річним звітом Gedeon Richter за 2024 рік, роздрібні продажі компанії в Росії становили 146,5 млн євро, тоді як в Україні — 20,9 млн євро. Тобто російський ринок був для компанії приблизно у сім разів більшим за український.

В чому проблема 

Отже в Росії у Gedeon Richter є індустріальна присутність, а в Україні — комерційна. Для аналітики ризиків це принципова відмінність. Виробництво означає довгострокове вкорінення в ринок, капітальні інвестиції, робочі місця, операційні ланцюги, місцеву інтеграцію і значно вищу ціну виходу з країни. Торгова чи маркетингова присутність в іншій юрисдикції такої глибини не має. Тому, коли постає питання, який із двох ринків для компанії є більш системно важливим, дивитися треба не лише на обсяг продажів, а й на тип присутності. У випадку Richter і кількісні, і структурні показники свідчать в один бік: російський напрям для групи має значно більшу вагу, ніж український. 

В Україні Gedeon Richter працює лише як комерційний оператор, пов’язаний із постачанням та обігом продукції. Це має два наслідки. Перший — Україна не отримує від присутності компанії того рівня індустріальної інтеграції, який могла б отримувати у випадку локального виробництва. Другий —держава і пацієнти більше залежать від зовнішніх рішень компанії, ніж компанія залежить від української виробничої екосистеми. 

Далі, будь-яка велика фармкомпанія, яка стабільно працює на ринку, неминуче збирає значний масив комерційно чутливої інформації: про попит, динаміку продажів, структуру лікарських сегментів, поведінку аптечних каналів, конкурентне середовище, лікарські призначення в агрегованому вигляді, сезонність та інші параметри, які дозволяють дуже добре «читати» систему зсередини. 

У мирний час така аналітика є звичною частиною фармацевтичного бізнесу. Але у воєнний час, коли йдеться про компанію з юрисдикції, яка демонструє недружню до України політику, і водночас має набагато більший бізнес у Росії, питання про контроль обігу такої інформації стає цілком легітимним. Чи достатньо розуміє українська влада, який саме масив чутливої ринкової інформації акумулюють великі іноземні фармгравці, як вони рухаються всередині корпоративних структур і чи є для цього належні запобіжники. 

Є чим замінити?

Відкриті джерела дають достатньо матеріалу для попереднього висновку: українська присутність Richter складається не з одного типу продуктів, а з поєднання багатоджерельних молекул із зареєстрованими альтернативами та з окремих більш диференційованих препаратів, де питання заміщення виглядає складнішим. 

Офіційна сторінка групи вказує, що Gedeon Richter Ukraine LLC працює у чотирьох основних напрямках: гінекологія, неврологія, кардіологія та загальна терапія. Йдеться не про вузьку нішу, а про портфель, який заходить у великі масові сегменти ринку — від серцево-судинної терапії до жіночого здоров’я і препаратів для центральної нервової системи. Це означає, що питання замінності треба ставити не в загальному вигляді, а окремо по кожній терапевтичній групі. 

Попередній перегляд записів у Державному реєстрі лікарських засобів України показує, що в портфелі Richter в Україні є чимало позицій на основі відомих міжнародних непатентованих назв, які давно присутні на ринку і не виглядають як унікальні молекули лише одного виробника. Серед прикладів, які прямо «світяться» у відкритих реєстрових записах, — bisoprolol, lisinopril, amlodipine, spironolactone, vinpocetine, levamisole, nifuroxazide, комбінація drospirenone and ethinylestradiol, а також hyaluronic acid. Тобто значна частина присутності компанії в Україні пов’язана не з очевидно унікальними молекулами, а з уже відомими активними речовинами або комбінаціями, що існують у ширшому ринковому обігу. 

Ще важливіше, що для частини таких молекул відкритий реєстр прямо показує наявність інших зареєстрованих виробників. Наприклад, для bisoprolol у реєстрі видно щонайменше продукт Бісопролол-Тева, а для spironolactone — препарат заявника ПрАТ «Технолог». Для vinpocetine у реєстрі є запис про препарат виробництва ПАТ «Хімфармзавод «Червона зірка», а для комбінації lisinopril and amlodipine — запис із заявником ТОВ «ГЛЕДФАРМ ЛТД». По nifuroxazide картина ще показовіша: в реєстрі відображаються кілька різних виробників, зокрема українські та іноземні, включно з ТОВ «ДКП «Фармацевтична фабрика», ТОВ «Тернофарм», СП «Сперко Україна» та іспанською Koprima. Простий пошук в інтернеті свідчить про наявність великої лінійки альтернативних препаратів інших виробників, в тому числі українських, чи не для всіх лікзасобів угорської компанії. 

Що саме мають оцінити українські органи

Перше питання, яке мають дати собі українські органи, — чи існує в держави карта критичної залежності від окремих іноземних виробників. Не в загальному вигляді, а по конкретних молекулах, формах випуску, терапевтичних групах і категоріях пацієнтів. Якщо значна частина портфеля Gedeon Richter в Україні справді лежить у полі багатоджерельних молекул, це одна ситуація. Якщо ж у портфелі є позиції, по яких заміна складна, потребує часу, окремого медичного супроводу або створює додатковий ризик для безперервності терапії, це вже зовсім інша історія. Саме тому МОЗ, Державний експертний центр і профільні регуляторні органи мали б не просто бачити реєстраційний статус препаратів, а мати карту замінності та вразливості по кожній критичній позиції.

Друге питання — чи аналізує держава асиметрію інтересів постачальника. Російський ринок для компанії одночасно і більший, і глибше інтегрований у її виробничу модель. У такій ситуації держава має поставити питання: як така асиметрія може впливати на пріоритети компанії в кризовій ситуації і чи є в України план на випадок перебоїв, корпоративного перегляду постачань або політичного загострення. 

Третє питання — чи існує в Україні повноцінна оцінка фармацевтичного ринку як елемента національної безпеки, а не лише як сектора регулювання обігу ліків. Це принциповий момент. Бо якщо фарма визнається частиною стійкості держави, то оцінювати треба не тільки безпечність і ефективність препарату, а й архітектуру залежностей: країни походження, структуру власності, наявність або відсутність локального виробництва, альтернативність постачання, потенційні логістичні вузькі місця. У випадку компанії з країни, яка відкрито конфліктує з українськими інтересами на рівні ЄС, така оцінка має бути не факультативною, а базовою частиною державної безпекової гігієни. 

Четверте питання — інформаційне. Чи має держава уявлення про те, які масиви комерційно чутливої інформації акумулюють великі фармкомпанії, що працюють в Україні, як така інформація циркулює всередині міжнародних корпоративних структур і чи існують достатні запобіжники. Враховуючи публічні підозри в ЄС щодо можливих витоків інформації з угорського боку до Росії, питання про контроль обігу чутливої ринкової аналітики виглядає не надуманим, а цілком раціональним. 

П’яте питання — чи є в держави механізм швидкого реагування, якщо рівень ризику буде визнано підвищеним. Будь-яка оцінка без інструменту дії перетворюється на формальність. Якщо завтра з’ясується, що по окремих препаратах є небажана концентрація, слабка замінність або надмірна залежність від одного виробника, чи має Україна інструменти для зниження цієї залежності? Йдеться не обов’язково про заборони. Це можуть бути інші механізми: стимулювання альтернативної реєстрації, пришвидшення виходу аналогів, пріоритизація локалізації, окремий моніторинг критичних позицій, додаткові вимоги до розкриття інформації для гравців із підвищеним геополітичним ризиком. Але все це можливо лише тоді, коли ризик спочатку названий і виміряний. 

Шосте питання — інституційне розмежування відповідальності. Хто саме в Україні має дати відповідь на цю тему? МОЗ — у частині безперервності терапії та критичних потреб пацієнтів. Державний експертний центр — у частині реєстраційного ландшафту, замінності та ринкової карти препаратів. АМКУ — у частині концентрації та ринкової сили. СБУ і РНБО — у частині ширшої оцінки ризику, якщо йдеться про компанію з країни, що проводить політично ворожу або принаймні системно недружню до України політику. Проблема якраз у тому, що без такої міжвідомчої рамки тема легко ʼпровисаєʼ між регуляторними логіками: для одних це лише ліки, для інших — лише зовнішня політика, а насправді йдеться про перетин обох площин.