Сергій Убогов розповів про виклики для фармосвіти та нові функції фармацевтів

Які глобальні завдання з удосконалення фармосвіти ставить перед собою МОЗ у 2026 році? 

Передусім маємо виконати «домашнє завдання» 2025 року. Торік МОЗ за участі профільних експертів розробив Стратегічні напрямки розвитку фармацевтичної освіти. Відповідно ми мали розробити дорожню карту по реалізації цієї стратегії. НФаУ напрацював її проєкт та надіслав на розгляд Міністерства. Але річ у тому, що багато питань, які в нинішніх умовах потребують комплексних рішень, перебувають не тільки в межах компетенції МОЗ. Потрібно долучати інші міністерства, а деякі глобальні речі «проводити» тільки через зміни до законодавства. 

Специфіка фармацевтичного сектора в тому, що це не лише надважлива складова сфери охорони здоровʼя, а ще й сектор економіки. І фармдіяльність регулюється багатьма нормативно-правими актами міжсекторального характеру, які впливають на цінову політику, господарські відносини тощо. Тому процес затвердження дорожньої карти дещо затримався. І маємо «закрити» це питання в нинішньому році. 

Замість мотиваційних листів – іспити і зниження вступного порогу на магістратуру? 

А що робити з нагальними викликами дня? Результати вступної кампанії минулого року не вселяють оптимізму. Чого чекати в нинішньому? 

Якщо говорити про набір у фармколеджі для здобуття кваліфікації асистента фармацевта, то результати непогані, хотілося б, щоб і надалі ця тенденція продовжувалася. На разі проходить громадське обговорення розроблений МОН проєкт порядку прийому на навчання до закладів фахової передвищої освіти . Згідно з проєктом вступ до коледжів відбуватиметься на підставі результатів співбесіди з одного чи двох предметів та розгляду мотиваційного листа. Також вступники за бажанням замість співбесіди зможуть використати результати НМТ 2023–2026 років. 

Але щодо вступу на магістратуру з фармації, то торік бажаючих стати фармацевтами було дійсно мало. Точніше, бажаючих було більше, але на заваді став високий вступний поріг у 150 балів, запроваджений МОН у 2024 році для фармації. До того така вимога діяла для медицини та стоматології. Внаслідок війни дуже постраждала якість загальної середньої освіти, тому кількість вступників, які отримали 150 і більше балів за результатами складання НМТ, скоротилася. У результаті ті, хто мають 150 балів, переважно обирають медицину, як більш перспективну спеціальність. На жаль, це говорить про те, що фармація почала дуже сильно втрачати у престижності. Ви тільки подивіться на динаміку падіння числа зарахованих на навчання на магістратуру з фармації! Так, у 2018 році ми мали 5839 вступників, у 2018 – вже 4972. У 2020 і 2021 «ковідних» роках – 3815 і 3313 відповідно. У перші два воєнні 2022 і 2023 роки – 2425 і 2231 відповідно. У цей період причиною падіння набору стала втрата іноземних студентів. А у 2024 і 2025 роках після запровадження 150 балів відбулося найбільш різке падіння – до 692 і 496 відповідно. Тобто, всього за вісім років набір на магістратуру з фармації зменшився у понад 10 разів! Ці цифри говорять красномовніше за слова про масштаби катастрофічних наслідків для системи фармосвіти та практичної фармації.

Принцип «ринок все сам владнає» не працює на підвищення престижу професії

Які причини падіння престижу професії фармацевта? 

На сьогодні у фармацевтів не дуже конкурентна зарплата порівняно з іншими професіями. При цьому основна претензія не до держави, хоча вона й має регулювати ситуацію через інструменти державної політики. Бо більше ніж 90 % фармринку та аптечних закладів – це приватний сектор, і саме роботодавці, власники бізнесу, встановлюють правила гри та рівень заробітних плат фармацевтів. Тому є питання до роботодавців, які не дуже хочуть покращувати умови та рівень оплати праці працівників аптек. І держава та професійна спільнота мають стати на захист професії фармацевта й змусити бізнес сприяти її престижу. 

Я розумію, що жорсткі регуляції – це не зовсім про ринкову економіку, але ми ж бачимо, що принцип «ринок сам все владнає», на жаль, не працює, принаймні щодо належного забезпечення кадрами. А фармація – це соціально чутлива галузь, тут йдеться про здоров’я людей. Ми не можемо просто віддати її на відкуп ринку. Тому держава має повне право втручатися у найбільш критичних моментах, що вже й почала робити. Професійні фармацевтичні асоціації також мають бути проактивними, але важливо, щоб вони здійснювали свою діяльність на засадах професійної компетентності, а не на емоціях чи лобіюванні якихось бізнесових чи політичних інтересів.

Або високі вступні бали й високий дефіцит кадрів, або розумний компроміс

Багато хто наполягає на зниженні прохідного балу, чи реально це? 

Так, це може бути проміжним рішенням. На цьому наполягають університети. Ними пропонується знизити поріг зі 150 до 130 балів. Особисто я пропонував 140 балів, що нижче, ніж для медицини, проте вище, ніж для бюджету для всіх інших спеціальностей.

Ми ведемо діалог з Міністерством освіти і науки, наразі їх принципова позиція залишити 150 балів, оскільки фармація – це галузь охорони здоров’я. Але тоді доведеться обирати – тримати високу планку при вступі, паралельно вишукуючи ефективні механізми підвищення престижу професії, бо всі зацікавлені у якісно підготовленому фармацевті. Або, зважаючи на критичні недобори та очікуваний дефіцит кадрів в найближчі роки, йти на компроміс, хоча б на певний період – поки війна, поки міграція, поки не вирівняється ситуація, щоб зовсім не залишитися без кадрів у фармі. 

Проблема ще й у тому, що коли різко зменшується кількість студентів, починається руйнація кафедр, факультетів, інститутів, втрачаються кваліфіковані досвідчені педагоги. Щоб виростити нових викладачів, сформувати освітянські колективи, наукові школи, потрібні десятиліття. А втратити їх можна за два-три роки. 

Вже зараз низку фармфакультетів реорганізовано, об’єднано з медичними тощо, бо згідно з законом потрібно не менше ніж 200 здобувачів освіти, щоб факультет мав право на існування. А це може призвести до втрати тієї субкультури, традицій та атмосфери, що панували на фармфакультетах.

Говорячи про 150 балів для вступу на магістратуру, скажу, що була одна пропозиція, з якою навіть погодився МОН. А саме відновити бакалавратуру з фармації, вступити на яку легше. Навчання протягом 4 років, плюс 1-річна інтернатура, після якої присвоюється кваліфікація фармацевта, дають в сумі 5 років підготовки, що є мінімальною вимогою 36 Директиви ЄС щодо визнання професійних кваліфікацій. А магістратура, що передбачає написання та захист магістерської роботи, давала б кваліфікацію фармацевта поглибленої чи просунутої підготовки (advanced). Така модель діє, наприклад, у Канаді та Австралії. І в ній дійсно є раціональне зерно. Аптека, завідувач якої та його заступники є магістрами, фармацевти — бакалаврами, а асистенти фармацевтів — фаховими молодшими бакалаврами, в принципі виглядає цілком прийнятно. Таку рівневу систему підготовки ми запроваджуємо наразі для медсестер. Але на даному етапі наша освітянська фармспільнота категорично не підтримала цю ідею, бо вона потребує істотної перебудови системи фармацевтичних кваліфікацій та освітніх стандартів і програм.

Була ще одна радикальна пропозиція — скасувати КРОК 1, якого не запроваджено в багатьох країнах, оскільки він не такий показовий щодо рівня підготовки фахівця. 

На скасування КРОК 1 ми не підемо, бо цей іспит вимірює рівень фундаментальної (теоретичної) підготовки майбутніх фармацевтів. А, як відомо, практика без теорії – сліпа. Водночас ми відреагували на це зауваження в інший спосіб – торік при Центрі тестування (який, до речі, днями перейменовано у Центр якості освіти МОЗ) було сформовано робочу групу освітян, яка істотно оновила та вдосконалила структуру іспиту КРОК 1 для фармацевтів, відповідно до якої розробляються нові тести. І тут є ще одне важливе питання – яка якість цих тестових завдань. Тому Центр тестування запровадив навчання з основ тестології, де вчать правильно розробляти тестові завдання, проводиться їх дворівнева експертиза, що відбраковує неякісні тести. У новому освітньому законодавстві немає такого поняття як опорна кафедра, однак я раджу закладам освіти та всім профільним кафедрам узгоджувати базові, єдині для всіх компоненти змісту освіти, з яких береться матеріал для розроблення тестів. Адже тестові завдання мають формуватися з обовʼязкового пласта знань. Це та основа, якій мають навчати в усіх закладах, що здійснюють підготовку фармацевтів. І тоді хто б не був розробником тестового питання його зміст буде знайомий студенту, який на нього відповідає, але звісно за умови якісної освіти.

«Розпорошення» підготовки фармацевтів шкодить якості освіти

Попри те, що посилення потоків абітурієнтів не спостерігається, з’являється дедалі більше пропозицій навчати фармації від непрофільних вишів. Таке розмаїття не шкодить якості освіти? 

Дуже шкодить, тому ми постійно говоримо про це з Міністерством освіти і науки. Зараз МОН розробляє проєкт постанови Кабінету міністрів щодо особливостей ліцензування регульованих спеціальностей, в тому числі й сфери охорони здоровʼя та фармації зокрема.

Проєктом передбачена більш висока планка вимог для отримання ліцензії на підготовку за освітньою програмою за згаданими спеціальностями, в тому числі й до кадрового забезпечення, матеріально-технічної бази, навчальних ресурсів. Сподіваємось, що це стане певним фільтром для слабких та недоброчесних вишів. Бо неможливо якісно підготувати фахівців, коли подекуди в одному закладі налічується по 5 і менше вступників на спеціальність «Фармація»! Адже для цього неможливо зібрати достатньо професійних викладачів, забезпечити все лабораторне обладнання, реактиви тощо. Фармація дуже дорога спеціальність.

Сьогодні в Україні вже приблизно 36 закладів готують магістрів фармації. Я впевнений, що мінімум половина з них не забезпечує належної якості освіти. А якщо відверто, то можна сміливо скоротити цю кількість втричі, а то й у чотири рази. Тоді будуть концентровані набори студентів, потужні освітянські колективи, повноцінні факультети. У 90-ті роки минулого століття в Україні лише три заклади готували провізорів (як раніше називали фармацевтів), там були великі набори за кошти державного бюджету й дуже потужні кафедри з відомими науковими школами, належним методичним та матеріально-технічним забезпеченням. Нині ж дедалі частіше трапляється, коли заклад освіти має лише одну малочисельну кафедру фармації, на якій кілька викладачів, з них далеко не всі фармацевти, викладають понад 30 фармацевтичних дисциплін, відсутня необхідна матеріальна база. Про яку якість освіти тут можна говорити? Це просто імітація освітнього процесу.

Сьогодні модно говорити про функції фармацевтів у Європі – вони й скринінги проводять, і щеплення, й у первинну ланку інтегруються. Які з цих функцій можна додати українським фармацевтам і чи мають вони на те відповідні знання та стимули? 

Стосовно змісту фармацевтичних послуг, це питання ще не до кінця опрацьоване. Вже понад 20 років як було вперше розроблено законопроєкт «Про фармацевтичну діяльність», але його досі не схвалено. Новий Закон України «Про лікарські засоби», в якому дається визначення «фармацевтична послуга», ще не набув чинності. Тому ще належить визначити, на яких засадах надаватиметься фармацевтична послуга, чи буде додаткова націнка на лікарський засіб, який відпускається, чи встановлюватиметься окрема плата за отриману фармпослугу тощо. 

Але концептуально, оскільки ми рухаємося до належної аптечної практики (GPP), ми маємо дивитися на фармацевта як на працівника сфери охорони здоровʼя, який, крім традиційно фармацевтичних вмінь, також має володіти певними діагностичними навичками, основами надання домедичної допомоги, проводити певні профілактичні заходи тощо. Частину цих знань наші фармацевти здобувають вже на додипломному рівні, але тут має бути поступальне навчання: магістратура, інтернатура, зрештою БПР, де на циклах тематичного удосконалення, спеціалізованих курсах, інших навчальних заходах фармацевти вдосконалюватимуть свої професійні знання та навички, в тому числі з медико-фармацевтичних та медичних аспектів.

І тут хочу згадати нашу попередню розмову про допуск медсестер до роботи в аптеках. Частина фармацевтичної спільноти болісно відреагувала на цю тимчасову міру, що дозволила медичним працівникам зайти на «фармацевтичне поле». Проте, як ми бачимо, фармацевти також дедалі більше заходять на «медичне поле», відбувається дедалі глибша інтеграція фармації з медициною, фармацевти перебирають на себе частину традиційно медичних функцій. Хоча, звісно, тут має бути своя межа і фармпрацівники не можуть займатися сестринським доглядом чи робити хірургічні операції. Але ми бачимо, що медичні та фармацевтичні професії, їх зміст та межі, зазнають істотних трансформацій. Тож при всій повазі до провізора вищої категорії, який працював у центральній районній аптеці у 90-х роках минулого століття, зміст та форми його роботи вже багато в чому можуть не відповідати вимогам, які висуває сьогодення до сучасного фармацевта «семи чи восьми зірок». Це також стало однією з головних причин запровадження БПР для фармацевтичних працівників, про що ми поспілкуємося більш детально в наступній розмові. І ще одна важлива тема — запровадження обов’язкової офіцерської підготовки для здобувачів фармацевтичної освіти. Наразі МОЗ працює над тим, як реалізувати цю вимогу через стандарти та освітні програми, щоб врахувати нюанси саме для фармацевтів.