Костянтин Косяченко: Запит на рівень кваліфікації працівника аптеки формує роботодавець, і держава має на це впливати 

Бум на професію минув? 

Ви давно працюєте в системі освіти, всі пам’ятають часи, коли проблем з набором на фармфакультетах не було, навпаки спостерігався бум. Чому, на вашу думку, так впала привабливість фармосвіти? 

Цьому явищу може бути декілька пояснень. Скорочення кількості випускників шкіл в цілому через демографічні процеси та міграцію частини населення під час війни за кордон, настороженість щодо необхідності обов’язкового взяття на військовий облік, в тому числі й жінок, які найбільше обирають цю професію, а також підвищення «прохідного мінімуму» НМТ до 150 балів з колишніх 130. Тому особливо гостро постала проблема дефіциту вступників саме на магістерський рівень з фармації. Натомість вступна кампанія до фармколеджів дала кращі результати, до того ж цьогоріч туди активніше вступали ті, хто вже працює в аптечних закладах, але не має фармацевтичної освіти (на заочну форму навчання). Це пов’язано з останніми змінами до Ліцензійних умов, які посилили відповідальність за відсутність в аптеці працівників без відповідної освіти. І ще один дуже важливий фактор – суттєва втрата престижу професії фармацевта в цілому через його місце в сучасній системі та невідповідність його кваліфікації вимогам з боку роботодавців. 

Нині власнику аптеки потрібен продавець, а не кваліфікований спеціаліст 

Дефіцит фармацевтів на аптечному ринку також сьогодні визначають як критичний. Звідки «вимивання» кваліфікованих кадрів з аптечної мережі? Не вистачає обсягів підготовки фармацевтів, чи щось не так з «внутрішніми» аспектами фармосвіти? 

Ні, справа не в освіті як такій, а в тому, що запит на рівень кваліфікації працівника формує роботодавець, регулює держава. На разі роботодавцю не потрібен фармацевт – магістр, який би стояв за першим столом, надавав фармпослуги, займався фармопікою, насправді йому потрібен «успішний» продавець ліків, нехай і без освіти. 

Бо до всіх працівників — і фармацевтів, і тих, ким їх роботодавці «замінюють» – однакові вимоги: виконати план продажів, реалізувати якомога більше дієтичних добавок, ВТМів тощо. 

Тож будь-який фармацевт скаже: навіщо я навчався стільки років, складав КРОКи, якщо все це знецінюється, мене прирівнюють до працівника без жодних компетенцій — хто більше продає, той отримує похвалу і премію. Та й що рекомендувати пацієнту, йому диктують власники. Бо вигідно замінити лікарський засіб якимись добавками чи ВТМ, на які немає обмежень у цінах, націнках. Тобто проблема не в освіті, а в тому, що роботодавцям не потрібні висококваліфіковані фармацевти.

Щось все виглядає песимістично, бо хто і як може вплинути на приватного власника? 

Якраз у цьому питанні дуже важлива роль держави. Вона має важелі впливу. Зараз, наприклад, вимоги держави стали жорсткішими — в аптеці має бути фахівець з профільною освітою. Держава може і повинна впливати на такі речі шляхом запровадження певних законодавчих обмежень чи вимог. Хоча в усьому світі такими питаннями переважно займається професійне самоврядування. Але знову ж таки, держава повинна встановити для цього правила: обов’язковість професійного самоврядування, його підконтрольність суспільству, які функції воно має виконувати тощо. У нас вже функціонують адвокатські палати, інші самоврядні організації. Чому не може бути професійного самоврядування, яке контролює, хто працює в аптеках, який у них освітній рівень, чи підвищують вони свою кваліфікацію? У світі фармпалати встановлюють відповідні правила, а подекуди навіть вирішують, де працюватиме фармацевт. Тобто власники аптек подають заявки не на сайти вакансій, а саме в палату фармацевтів, де їм рекомендують кандидата за тими параметрами кваліфікації, які потрібні для надання фармацевтичної допомоги. Нам також потрібно рухатися таким шляхом. 

Корисний світовий досвід: власник аптеки має бути магістром з фармації 

Але на сьогодні на ринку дійсно не вистачає фармацевтів. Що робити тут і зараз? 

На мою думку, виходом було б запровадження ступеневої освіти фармацевтів, тобто готувати не лише магістрів, а й бакалаврів. І це не «зниження» планки, як дехто вважає. По-перше, бакалавр-фармацевт це краще ніж людина без профільної освіти взагалі. За кордоном також не готують магістрів у такій кількості, існують інші, нижчі рівні освіти. По-друге, кадрова криза, особливо в умовах воєнного стану, вже змусила нас дещо «знижувати планку», наприклад, залучати до роботи в аптеках на окремих територіях медсестер після проходження певного курсу навчання. І попри те, що це не про «високу планку», це теж краще, ніж люди без освіти. Хоча з іншого боку це відволікатиме медсестер від роботи в лікарнях, що може негативно позначитися на рівні надання медичної допомоги, адже й медсестер у нас не вистачає. Тож у таких умовах випуск бакалаврів фармації був би доречним, хоча б на певний період. 

Тим більше, що в інших країнах світу магістрів випускають не так багато, вони здебільшого йдуть у науку та на виробництво. А в аптеках працюють саме бакалаври – під керівництвом магістра з фармації, яким обов’язково має бути власник аптеки. І в цьому принципова відмінність від нашої практики, коли магістрами керують люди без профільної освіти. 

Система освіти, як і суспільство, швидко орієнтується на потреби ринку

Обговорюючи питання фармосвіти, здебільшого мають на увазі підготовку фахівців для аптек. Однак на сьогодні зростає потреба в клінічних фармацевтах, біоінженерах. Чи зорієнтована на такі сучасні запити вітчизняна система освіти? 

Так, наука і фарма стрімко змінюються. Потрібні біоінженери на виробництві, клінічні фармацевти – в лікарнях, особливо після виходу наказу МОЗ про обовʼязкову наявність такого фахівця у кожному закладі охорони здоровʼя. Їх випускається небагато, і всі вони «нарозхват» – тривалі пошуки роботи їм не загрожують. А це свідчить про те, що й підготовлені вони належним чином. Повірте, система освіти, як і суспільство, швидко орієнтується на потреби ринку. Потрібні біоінженери, їх спеціальність стане затребуваною й престижною – буде багато бажаючих отримати цей фах, виші тут же відреагують. Те ж саме і про престиж професії фармацевта – якщо він буде не продавцем, а шанованим спеціалістом, у кваліфікації якого зацікавлений роботодавець, а до цього його спонукає держава й суспільна думка, бум на професію повернеться. Освіта не може бути відірвана від практики. Все залежить від того, який спеціаліст потрібен на ринку.

Професіонал повинен відчувати, що він потрібен і може розвиватися 

У світі фармацевт – це ще й помічник лікаря первинки, він володіє відповідними компетенціями, які дозволяють йому більше інтегруватися в систему надання меддопомоги. Чи достатньо підготовлені наші фармацевти, щоб «довантажити» їх такими функціями? 

Так, я вважаю, що фармацевт обовʼязково повинен бути залучений до виконання ширших функцій, щоб розвантажити систему охорони здоровʼя. Тобто його компетенція має бути набагато вищою. Він має не просто відпускати лікарський засіб. Щонайменше він повинен розповісти, як ці ліки приймати, який спосіб життя вести впродовж курсу лікування, з чим можна поєднувати призначені препарати, а з чим ні. Втім, рівень підготовки наших фармацевтів дає змогу розширити їх компетенції ще більше, саме для інтеграції в систему надання меддопомоги. Знову ж таки – чи потрібно це нинішньому роботодавцю? Вочевидь, що ні. 

І тоді ми говоримо про повагу до професії? А доки її немає, не буде й напливу охочих опанувати цю професію серед вступників. 

Я щиро вважаю нашу свою професію гідною найвищої поваги, дуже важливою для суспільства і пишаюся нею. Такий мій життєвий досвід. Можливо, аби я працював в аптеці за нинішніх умов, я сприймав би все по-іншому й теж розчарувався в обраній справі. Але мені пощастило відчути гордість за свою професію та її значущість. Після отримання диплома на початку 90-х, коли ще не було приватних аптек, я працював завідувачем державної аптеки у невеличкому шахтарському селищі, при цьому там не лише відпускали ліки, а й було налагоджене екстемпоральне їх виробництво. Професіонал повинен відчувати, що він потрібен, що він приносить користь людям і може розвиватися професійно. І для студентів це теж буде стимулом опановувати професію. Також дуже важливий рівень зарплати, це безперечно. Коли фармацевту платять як працівнику без освіти, та ще й пропонують додатково працювати прибиральницею, щоб зекономити зарплатний фонд, інакше йому «зріжуть» оклад – це принижує. 

Першу скрипку має грати держава 

Сьогодні багато говорять про реєстр фармацевтів, чи важливий він для підвищення престижу професії?

Для цього важливий цілий комплекс заходів, які не можна відривати один від одного: зміна ставлення роботодавців, ефективний вплив держави на їхні «пріоритети» в управлінні аптечною справою, контроль процесів, що відбуваються в системі. І реєстр фармацевтів — один із важливих факторів. Держава й суспільство повинні знати, скільки фармацевтів працює на аптечному ринку, яка їхня кваліфікація, щоб грамотно застосовувати інструменти регулювання. Результату можна досягнути лише тоді, коли є розуміння куди ми рухаємося і чого прагнемо. Якщо роботодавець в підсумку хоче отримати продавця, не буде престижу професії. Якщо держава зобов’яже роботодавця створювати належні умови для фармпрацівника та його професійної реалізації – фармацевт буде дбати й про БПР (якщо це не формальність), і про набуття нових навичок та компетентностей, і про своє чесне ім’я спеціаліста, а не продавця. Знову ж таки, професійне самоврядування покликане підтримувати його в цьому, допомагати й захищати від самоуправства роботодавця, захищаючи професійні права. З іншого боку, відповідати за членів своєї професійної спільноти, їх етичну поведінку, рівень знань тощо. 

Безперечно, становлення повноцінного самоврядування – це багаторічна історія, але ми маємо її розпочати якомога швидше. А тим часом думати над реаліями сьогодення, змінювати їх. Це спільна робота – роботодавців, держави, а також системи освіти. Бо її престиж зростатиме тільки з престижем професії фармацевта. 

Першу скрипку має грати держава – вона повинна напрацювати й висунути чіткі вимоги, визначити правила, щоб роботодавець зрозумів: є тільки один правильний шлях, ринок має слугувати інтересам пацієнта, й іншого не буде.