Суд довкола БХФЗ: наслідки за межами фармаринку

Ця справа – тест, чи має міноритарний акціонер української фармацевтичної (і не тільки) компанії реальне право питати, що відбувається з грошима компанії, хто контролює закупівлі, чи є у менеджменту конфлікти інтересів. Щоб контрастніше це побачити, в цій історії варто замінити слово «Дарниця» на словосполучення «міноритарний акціонер».

Може в фармі я людина порівняно нова. Але цей текст я публікую як старожил корпоративних суперечок.  

Початок

Історія цього спору починається з 2015 року. Тоді у БХФЗ з’явився великий міноритарний акціонер.

Київська міська державна адміністрація ще у 2012 році виставила на продаж комунальний пакет акцій БХФЗ розміром 29,95%. Продати його вдалося аж у 2015 році: всього участь брали п’ять компаній, а сам БХФЗ та структури, пов’язані з тодішнім контролем над заводом, серед учасників не фігурували. На аукціоні перемогла фармацевтична компанія «Дарниця».

У 2018 році БХФЗ оскаржив продаж пакета, стверджуючи, що відчуження акцій на користь «Дарниці» нібито завдало шкоди економічним інтересам територіальної громади Києва. Логіка судів була іншою: якщо мова йде про інтереси київської громади, то саме Київська міська рада, а не БХФЗ, має право заявляти такі вимоги. Верховний Суд підтвердив: продаж акцій «Дарниці» відбувався із дотриманням закону. Це рішення легітимізувало «Дарницю» як акціонера БХФЗ.

Міноритарний акціонер — не прохач і не сторонній спостерігач

У нормальній корпоративній системі акція — це не сувенір. Вона дає не лише право на дивіденд, якщо він колись буде. Акція дає право на інформацію, контроль, участь у корпоративному управлінні та захист інтересів самої компанії.

На мій погляд, вкрай важливим є той факт, що «Дарниця» не просила грошей для себе. У справі №910/4707/21 конструкція вимог інша: акціонер діє в інтересах самого БХФЗ, і потенційне відшкодування має отримати саме БХФЗ.

Якщо акціонер вважає, що посадові особи завдали шкоди компанії, а сама компанія через контроль менеджменту або конфлікт інтересів не захищає себе ефективно, акціонер може спробувати зробити це від її імені. У фармацевтичному секторі це особливо чутливо, бо закупівлі сировини прямо впливають на собівартість, маржу, інвестиції у виробництво і здатність компанії конкурувати.

Ще один вкрай важливий факт для розуміння суперечки. Після придбання пакета акцій «Дарниця» намагалася отримати доступ до документів БХФЗ, увійти в органи управління і провести аудит. Це було логічно: якщо компанія володіє приблизно третиною акцій, вона має розуміти, що відбувається з активом.

Міноритарний акціонер виграв кілька судів щодо доступу до документів для проведення повного аудиту, але топ-менеджмент БХФЗ ігнорував акціонера. Представники групи, яка контролювала завод, фактично не допускали «Дарницю» до переобрання керівних органів і фінансових документів.

Для читача, який не живе корпоративними спорами, це може звучати як технічна деталь. Насправді це центр історії. Якщо міноритарний акціонер не має доступу до документів, то як саме він має доводити шкоду? Якщо первинні договори, платежі, внутрішні погодження і закупівельні файли перебувають під контролем менеджменту, то вимога до міноритарія «принесіть прямий доказ кожної переплати» може перетворитися на юридичне замкнене коло.

Це питання і має значення для Верховного Суду: де межа між нормальним стандартом доказування і фактичним позбавленням акціонера права на захист, якщо документи контролює не він?

Відповідачі

ЗМІ називали вісім осіб, яких пов’язував із топ-менеджментом БХФЗ і відповідачами у господарському спорі. 

Farmaplant — Metabay: «на ці 30 відсотків і живемо»

Не маючи доступу до документації БХФЗ, акціонер звернувся до «Крестон Джі Сі Джі Аудит» для оцінки фінансового стану заводу і виявлення можливих фактів фінансових зловживань з боку посадових осіб.

Kreston дійшла висновку, що БХФЗ мав дуже низьку рентабельність через завищення витрат і виведення прибутку «в тінь», зокрема через виплати комісійних німецькому постачальнику фармсировини Farmaplant, а далі — на рахунки британської Metabay, яку медіа пов’язували з Іриною Ржепецькою.

БХФЗ щонайменше з 2014 року закуповував активні фармацевтичні інгредієнти у німецької Farmaplant Fabrikation Chemischer Produkte GmbH за цінами, які міноритарний акціонер вважав істотно вищими за ринкові. Частина коштів потім перераховувалася на користь британської Metabay Import/Export Limited як комісія.

Ключова цифра — 30%. За повідомленнями ЗМІ, договір між Farmaplant і Metabay передбачав оплату нібито за послуги зі сприяння укладенню контрактів зі Східною Європою; вартість цих послуг становила 30% від тих коштів, які БХФЗ платив Farmaplant за фармацевтичну сировину.

Отже, якщо постачальник отримує від заводу 100 умовних одиниць, а 30 умовних одиниць переказує компанії, пов’язаній з особою з орбіти менеджменту БХФЗ, то виникає очевидне питання — чи не була ця тридцятивідсоткова «комісія» фактично закладена у ціну для самого заводу?

Мовчання – золото?

У медійному полі позиція відповідачів щодо економічної суті претензій виглядає набагато менш помітною, ніж позиція акціонера. Як публічна стратегія це виглядає дивно. Немає інтерв’ю чи бодай заяви, де менеджмент БХФЗ або особи, пов’язані з Metabay, простою мовою пояснили б: що таке Metabay, які саме послуги вона надавала, чому їхня вартість становила 30%, чому БХФЗ не переплачував, чому ця модель не створювала конфлікту інтересів і чому міноритарний акціонер помилявся.

Мовчання не доводить неправоту. У правовій державі ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у медіа. Але у великому корпоративному конфлікті навколо фармацевтичного заводу мовчання точно не створює довіри. Особливо тоді, коли йдеться не про абстрактну репутаційну атаку, а про конкретну закупівельну модель, конкретного постачальника, конкретну британську компанію і конкретну комісію.

Українські суди: що в їхній логіці виглядає проблемно

Українські суди першої та апеляційної інстанцій, наскільки це випливає з доступного викладу справи, поставили питання інакше. Сам факт платежів Farmaplant на Metabay, навіть якщо Metabay пов’язана з Іриною Ржепецькою, не доводить автоматично а ні те, що БХФЗ купував сировину за завищеною ціною, а ні те що Metabay отримувала саме кошти БХФЗ, а ні те що ці кошти мали залишитися у БХФЗ.

Їхня логіка була така: позивач не довів належними доказами факту завищення закупівельних цін, розміру реального збитку, вини відповідачів і причинного зв’язку між діями конкретних осіб та шкодою для заводу.

На перший погляд це звучить ніби переконливо: майже 200 млн грн не можна стягувати на припущеннях. Але у derivative-позові є важлива особливість: акціонер часто не контролює документи, на підставі яких можна довести шкоду. Якщо менеджмент не дає повного доступу до інформації, а суд потім каже «ви не принесли достатньо первинних документів», право акціонера на захист може стати декоративним.

Міноритарний акціонер не обмежився українським судом. У 2021 році Високий суд справедливості в Лондоні за позовом акціонера арештував рахунки британської Metabay Import/Export Limited, яка, за версією позивача, виступала посередником у закупівлях фармсировини БХФЗ у Farmaplant. РБК цитувало адвоката Євгена Левицького: арешт був потрібен, щоб компенсація не стала формальністю, а кошти не були виведені далі на офшорні рахунки.

Аналогічне рішення про арешт коштів на рахунках Metabay ухвалив швейцарський суд. А іноземні суди не арештовують активи просто тому, що одна сторона голосно заявила претензію.

Отже, питання. Чому 30% комісія на користь компанії, пов’язаної з особою з родини керівництва, не була розглянута принаймні як сильний індикатор конфлікту інтересів? Чому забезпечувальні заходи в Лондоні та Швейцарії не отримали більшої ваги в оцінці загальної картини? Чому суди не пояснили переконливо, як міноритарій мав отримати повний набір доказів, якщо доступ до документів був предметом окремого конфлікту?

Чому 7 липня важливе для всього ринку

Українська фарма поступово входить у європейський економічний простір. Для інвесторів це означає не лише GMP, портфель препаратів, реєстраційні досьє, експорт і EBITDA. Це означає корпоративне управління.

Інвестор, який купує 20-30% фармкомпанії, питає дуже просту річ: що він реально отримує? Якщо він не може отримати документи, не може перевірити закупівлі, не може вплинути на наглядову раду і не може ефективно подати derivative-позов, то його пакет коштує менше. Не тому, що компанія погана, а тому що право акціонера погано захищене.

Це прямо впливає на M&A. Іноземний стратегічний інвестор, фонд або потенційний покупець міноритарного пакета закладає в ціну governance risk discount — дисконт за ризик корпоративного управління. Чим слабший захист міноритарія, тим більший дисконт. Чим непередбачуваніші суди, тим дешевше ринок оцінює українські активи.

Те саме стосується потенційного виходу українських фармкомпаній на міжнародні біржі. Публічний ринок купує не лише таблетки, заводи і бренди. Він купує прозорість. Якщо у великій українській фармкомпанії міноритарний акціонер роками не може довести право на повну інформацію і відповідальність менеджменту, це питання не лише до цієї компанії. Це питання до всієї інвестиційної архітектури ринку.

Отже, Верховний Суд має дати відповідь, зрозумілу ринку. Якщо нижні суди праві, то чому конкретно сукупність доказів — forensic-звіт, 30% комісія Metabay, зв’язок із особою з менеджменту, рішення судів Британії та Швейцарії — недостатня? Які докази у такій ситуації взагалі може отримати міноритарій?

Якщо ж нижні суди надто формально підійшли до доказів, Верховний Суд має шанс виправити не лише конкретну справу, а й сигнал для ринку. Сигнал простий: акціонер української компанії має не паперове, а реальне право захищати компанію від потенційної шкоди, навіть якщо контроль над документами перебуває у менеджменту.

У цій справі йдеться не тільки про 197,7 млн грн. Йдеться про те, скільки в Україні коштує корпоративна прозорість.