Передбачити небажане: які бувають побічні реакції при прийомі гіпотензивних препаратів

Журналист, редактор thePharmaMedia

Кандидат медицинских наук, кардиореаниматолог

Сьогодні існує велика кількість ліків для зниження артеріального тиску – гіпотензивних або антигіпертензивних препаратів. Які побічні реакції можуть виникнути при прийомі цих ЛЗ і наскільки такі реакції є небезпечним, варто знати заздалегідь.

Фармацевтичним працівникам знайома ситуація, коли в аптеку приходить літня людина і просить порадити «що-небудь від тиску». Захворювань, при яких спостерігається підвищення артеріального тиску – артеріальна гіпертонія, більше 300. Тому антигіпертензивні лікарські засоби повинен призначати лікар на підставі детального обстеження з урахуванням супутніх захворювань. Чим може допомогти і про що повинен попередити відвідувача провізор? Цю важливу інформацію варто «розкласти по поличках».

Розподіл за класами

«За визначенням Комітету експертів ВООЗ, артеріальна гіпертензія – це підвищення систолічного до 140 мм рт. ст. і вище/чи діастолічного артеріального тиску до 90 мм рт. ст. і вище, якщо таке підвищення постійне, стійке та підтверджується при повторних вимірюваннях АТ (не менш ніж 2-3 рази у різні дні протягом 4 тижнів).

Отримавши комплекс даних про стан здоров’я пацієнта, інколи починають лікування з немедикаментозної терапії і корекції способу життя. Однак у деяких випадках цього буває недостатньо, щоб показання тонометра прийшли в норму, необхідні гіпотензивні препарати. В ідеалі ліки повинні діяти 24 години. Приймати базові засоби потрібно кожен день, а на додаток до них лікар може рекомендувати препарат, який дозволяє разово знизити тиск при його значному підйомі. Але замінювати засобами «швидкої допомоги» базову терапію не можна, адже такі дії згубно впливають на судини», – застерігає кандидат медичних наук, кардіореаніматолог Іванна Осос.

Існує кілька класів препаратів для зниження і нормалізації артеріального тиску:

  • діуретичні засоби (гідрохлортіазид, фуросемід та ін.);
  • β-адреноблокатори (пропранолол, атенолол, небіволол та ін.);
  • інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (каптоприл, еналаприл, фозиноприл та ін.);
  • блокатори рецепторів ангіотензину ІІ (лозартан, ірбесатран, епросартан та ін.);
  • блокатори кальцієвих каналів (амлодипін, ніфедипін, верапаміл, дилтіазем та ін.).

Переваги і ймовірні побічні реакції

Кожна група препаратів має певний, відмінний від інших, механізм дії, який обов’язково враховується при індивідуальному призначенні конкретному пацієнтові.

Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) – у сучасних стандартах лікування артеріальної гіпертензії та хронічної серцевої недостатності цей клас препаратів посідає одне із провідних місць.

Знижують артеріальний тиск за рахунок перетворення ангіотензина I в ангіотензин II і шляхом інгібування розпаду брадикініна, що призводить до зменшення периферичного судинного спротиву без розвитку рефлекторної тахікардії. Завдяки нефропротективній дії зазначена група ЛЗ вважається препаратами вибору для корекції АТ у пацієнтів з цукровим діабетом. Крім того, інгібітори АПФ мають цілу низку додаткових корисних властивостей, наприклад, вони покращують функцію судинного ендотелію, викликають зворотний розвиток гіпертрофії лівого шлуночка і мʼязового шару стінки судин, виявляють ренопротективну (захист судин нирок), антиатерогенну дію.

Побічні реакції і застереження. Лікування інгібіторами АПФ рідко супроводжується побічними реакціями. На початку лікування може спостерігатися гіпотензія, диспептичні явища, порушення смакових відчуттів (металевий присмак у роті), почервоніння, свербіж, висипи на шкірі. Інколи пацієнти скаржаться на слабкість, запаморочення при зміні положення тіла з горизонтального у вертикальне. При появі сухого нав’язливого кашлю лікар повинен скасувати прийом препарату і призначити ліки іншого класу.

Тіазідні діуретики посилюють антигіпертензивну активність інгібіторів АПФ більше, ніж інші класи препаратів. Спіронолактон і еплеренон також можуть посилювати ефект інгібіторів АПФ.

Не призначаються вагітним, пацієнтам з гіперкаліємією, двостороннім стенозом ниркових артерій.

Блокатори рецепторів ангіотензина II – блокуючи ангіотензинові рецептори, ці препарати перешкоджають взаємодії з ними ангіотензину II, що проявляється зменшенням вироблення альдостерону і адреналіну, зниженням тонусу судин, а відтак призводить і до зниження рівня систолічного і діастолічного артеріального тиску.

На відміну від інгібіторів АПФ, цей клас препаратів не викликає сухого кашлю, загалом, побічні реакції спостерігаються дуже рідко.

Побічні реакції і застереження. На початку лікування може відмічатися запаморочення легкого ступеню.

Блокатори рецепторів ангіотензину II протипоказані при вагітності, гиперкаліємії, двосторонньому стенозі ниркових артерій.

Діуретики (сечогінні) – препарати цієї групи призначені для виведення натрію і води з організму. Діуретики залишаються препаратами вибору в лікуванні гіпертонії, особливо у людей похилого віку та хворих на артеріальну гіпертонію з серцевою недостатністю.

Побічні реакції і застереження. У деяких пацієнтів при прийомі тіазидових діуретиків може спостерігатися гіпокаліємія, у цьому випадку лікарі рекомендують паралельно приймати аспаркам, панангін. Побічними реакціями також можуть бути підвищення рівня глюкози, погіршення ліпідного профілю крові та інші метаболічні порушення, тому такі діуретики протипоказані при цукровому діабеті, порушеннях вуглеводного обміну («предіабеті») і ліпідного обміну (гіперхолестеринемії). Мінімальний вплив на ліпідні показники, вміст іонів калію і магнію, рівень глюкози в крові має відносно новий діуретик з вазодилатуючими властивостями – індапамід.

Важливо пам’ятати, що на початку лікування у окремих пацієнтів сечогінний ефект може бути дуже вираженим. Діуретики протипоказані при подагрі, у період вагітності. Не рекомендується приймати на ніч!

β-адреноблокатори – зменшують силу і частоту серцевих скорочень (пульс), знижують споживання кисню серцем. Препарати мають виражену антиішемічну, гіпотензивну, антиаритмічну дії.

Побічні реакції і застереження. Прийом β-адреноблокаторів може негативно впливати на центральну нервову систему (ЦНС), погіршуючи якість сну, провокуючи надмірну втомлюваність, можуть поглиблюватися депресивні явища. Крім того, можуть спостерігатися брадикардія, погіршення ліпідного профілю крові, утруднення дихання (бронхоспазм), похолодання кистей і стоп, мʼязова слабкість, порушення статевої функції у чоловіків, депресія, зниження рівня глюкози в крові хворих на цукровий діабет, які приймають цукрознижувальні препарати. При появі цих симптомів необхідно проконсультуватися з лікарем. Самостійно припиняти прийом β-блокаторів не можна, оскільки для більшості з них характерний синдром відміни (значне підвищення тиску і частоти серцевих скорочень при раптовому припиненні прийому).

Абсолютними протипоказаннями до призначення β-адреноблокаторів є: виражена синусова брадикардія (ЧСС в спокої менш 50 / хв), висока ступінь атріовентрикулярної блокади (II і вище), синдром слабкості синусового вузла.

Препарати даного класу також протипоказані пацієнтам з бронхіальною астмою і хронічним обструктивним бронхітом, хворим із атеросклерозом артерій нижніх кінцівок, чоловікам з еректильною дисфункцією, спортсменам.

Антагоністи кальцію – ці препарати знижують тиск і мають антиішемічні властивості за рахунок свого судинорозширювального (вазодилатуючого) ефекту. У сучасних настановах рекомендується використовувати антагоністи кальцію тривалої дії, котрі вирізняються кардіопротективним, ренопротективним, антиатерогенним ефектами, гальмують агрегацію тромбоцитів, не викликають побічних реакцій. Що стосується короткодіючих антагоністів кальцію, то сьогодні вони використовуються тільки в лікуванні гіпертонічних кризів (для швидкого зниження артеріального тиску).

Побічні реакції і застереження. Антагоністи кальцію тривалої дії можуть викликати деякі побічні реакції: тахікардію, почервоніння шкіри, набряклість щиколоток і гомілок. Ця група препаратів не призначається при тахіаритміях і вираженій застійній серцевій недостатності. Можна призначати вагітним.

Короткодіючі антагоністи кальцію не призначаються: у період вагітності, вираженій застійній серцевій недостатності і порушенні провідності серця (АВ-блокади II і III ступеня).

Червоні прапорці для фармацевта і пацієнта:

  • Антацидні ЛЗ, холестирамін, сорбенти можуть знижувати всмоктування із ШКТ інгібіторів АПФ, негативно впливаючи на їхній гіпотензивний ефект.
  • Приймаючи інгібітори АПФ необхідно обмежити фізичні навантаження, особливо при високих температурах повітря, у зв’язку з ризиком розвитку дегідратації та підвищенням антигіпертензивного ефекту у результаті зниження об’єму циркулюючої крові.
  • При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з нітрогліцерином та іншими нітратами або судинорозширювальними препаратами існує ризик значного зниження АТ.
  • Одночасне застосування інгібіторів АПФ та протидіабетичних засобів може підвищити ризики розвитку гіпоглікемії.
  • β-адреноблокатори необхідно за можливості приймати в один і той самий час натщесерце або під час їжі.
  • Лікування β -адреноблокаторами не можна припиняти раптово, відміну препарату проводять поступово, з поступовим зниженням дози, приблизно протягом 2 тижнів.
  • Антагоністи кальцію можна приймати незалежно від їжі, але бажано у один і той самий час. Запивати достатньою кількістю води.
  • Під час лікування антагоністами кальцію не рекомендується вживати грейпфрут або грейпфрутовий сік, оскільки це призводить до підвищення концентрації препарату в плазмі та посилення гіпотензивного ефекту, причому за регулярного вживання грейпфрутового соку цей ефект може тривати упродовж принаймні 3 днів після останнього вживання соку.
  • Відвідувачу аптеки, який купує гіпотензивний препарат, важливо нагадати про необхідність звернення до лікаря через 2-3 тижні, якщо лікарський засіб призначений вперше, з метою визначення ефективності призначеного лікування, і в подальшому після досягнення цільового рівня АТ – кожні 6-12 місяців.