Війна війною, а бізнес — за розкладом?

Микола Равдій, спеціально для «Ваше здоров'я»

На тлі обмежень і санкцій, задекларованих Євросоюзом та США відносно Росії, на території країни-агресора виростають фармацевтичні гіганти держав, що проголошують себе друзями України. Де ж правда — у словах чи діях?

Скажи, хто твій друг

У 2014 році, після анексії Криму, світ завмер в очікуванні економічних санкцій проти Росії. Політики були переконані, що послідовний, передусім економічний, тиск Заходу на агресора змусить його відмовитися від своїх намірів. Тож санкції було запроваджено. Відтоді їх кілька разів розширювали, продовжували (востаннє у 2016 році), хоча щоразу це давалося все важче.

Окремі країни, що досі підтримували тісні економічні зв’язки з Росією, виступали проти ембарго, мовляв, представники бізнесу скаржаться на збитки у зв’язку з продовженням санкцій. Утім, цивілізовані правила міжнародного співіснування виявилися визначальними: країна, що загрожує територіальній цілісності, суверенітету та незалежності сусіда, має бути «під ковпаком». І аргументи, що бізнес не повинен втрачати прибутки через якийсь Крим чи Сирію, не вплинули на скасування та пом’якшення санкцій проти Російської Федерації.

Нормальні герої завжди ідуть в обхід

Слова цієї дитячої пісеньки радянських часів стали девізом винахідливих бізнесменів. Серед таких виявилися й окремі фармацевтичні компанії.

Відкриває парад кмітливих ізраїльська фармацевтична компанія Teva, яка «покарала» країну-агресора розширенням у ній свого представницт­ва — 2014 року в Ярославлі відкрився перший завод Teva з випуску таблетованих засобів (у тому числі й з повним циклом виробництва). Ізраїльський фармбізнес «притиснув» Росію сучасним фармкластером з інвестиціями в 65 млн дол. і надалі нарощуватиме свою потужність — від початкових 0,5 млрд одиниць таблетованих засобів на рік до запланованих 2 млрд. Як заявив директор підприємства, це найсучасніші препарати, орієнтовані не тільки на потреби російського ринку, а й на експортні поставки в сусідні країни. Далі — ще цікавіше: Teva планує перенести на російський майданчик виробництво інноваційних продуктів безпосередньо зі своїх лабораторій! Ось такий «високий політ» забезпечено російському фармбізнесу, а отже, й державі, яка цинічно ігнорує світовий порядок і міжнародні правила.

За даними DSM Group, Teva посіла 5-те місце серед найпотужніших фармвиробників на російському ринку (у 2015 році її частка становила 2,8%, а продажі компанії зросли на 3% — до 29,1 млрд руб.). Утім, грошей багато не буває, а для декого вони ще й «не пахнуть». Teva вирішила ще більше вкоренитися в «країні під пресом санкцій» і локалізувала виробницт­во низки стерильних ін’єкційних препаратів на потужностях заводу «Нанолек» (портфельна компанія «Роснано») у Кіровській області. У вересні 2016 року в Єрусалимі в рамках засідання спільної Російсько-ізраїльської комісії з торгово-економічної співпраці під керівництвом заступника прем’єр-міністра РФ та міністра екології Ізраїлю Teva і «Нанолек» підписали відповідну угоду. Партнерство передбачає створення додаткових робочих місць, навчання фахівців, перенесення технологій, у тому числі й вихідного контролю якості, передачу прав інтелектуальної власності, залучення додаткових інвестицій. Як кажуть у Росії, «полным полна коробушка». Teva зі свого боку інвестує кошти у трансферт технологій. Співпраця стартує з локалізації виробництва глатирамеру ацетату (оригінальний препарат — «Копаксон®-Тева»), призначеного для лікування розсіяного склерозу. У Росії його внесли в перелік життєво важливих ліків і закуповують за державною програмою «Сім нозологій», куди потрапили найдорожчі лікарські засоби. Зокрема, на придбання «Копаксону®» у 2015 році МОЗ РФ витратило 5,2 млрд руб. (препарат посів 3-тє місце з продажів для держзакупівель у рублях). Тепер ось випала нагода заощадити бюджет. Куди підуть заощаджені кошти? На чергові заходи з поширення «руського міра»? Тоді як почуватимуться ті, хто підставив йому плече?

Перші комерційні відвантаження глатирамеру ацетату заплановані вже на 2-ге півріччя 2017 року, вихід на повний цикл виробництва — наприкінці 2018 року.

Сайт pharmapractice.ru цитує генерального директора Teva в Росії та СНД Анну Ярвіц: «Teva є найпотужнішим ізраїльським інвестором у російську економіку, і розвиток компанії в РФ є довготривалою стратегією». Тобто всім дали зрозуміти: санкції — явище тимчасове, а вигода — поняття віч­не. Тому Teva зарахувала російський ринок до переліку пріоритетних для подальших інвестицій, попри те, що вже сьогодні у своєму російському портфелі вона має 300 продуктів, а обіг компанії в РФ за останні 5 років зріс у понад 10 разів.

Така солодка «облога»

Решта виробників теж вирішила не відставати від життя, яке б’є ключем прибутків, і спокусилася на заборонений санкціями плід. Вочевидь, він набагато солодший, особливо для тих, хто опинився в економічній «облозі», що нагадує паркан з величезними дірками, через які без проблем пролазять мішки з мільярдами.

Один із найпотужніших у світі виробників рослинних лікарських засобів компанія Bionorica SE має намір відкрити завод у Воронезькій області. У 2017 році планується закласти перший камінь майбутнього гіганта, будівництво якого завершиться до 2018-го. Вартість проекту оцінюється у 2,5 млрд руб. Проектна потужність майбутнього фармпідприємст­ва становитиме 120 млн блістерів лікарських засобів щорічно, а до 2020 року сягне 200 млн. Компанія розраховує «зростися» з російськими партнерами — обговорюється перспектива вирощування в Росії лікарської сировини для виготовлення препаратів (на території тієї ж Воронезької області). Частину рослин уже висад­жено на тестових полях. Губернатор Воронезької області встиг заявити, що запуск нового виробництва сприятиме активній співпраці з країнами ближнього зарубіжжя і зменшить залежність російського ринку від коливань валютного курсу. До того ж, згаданий проект компанії Bionorica SE стане вагомою складовою програми соціально-економічного розвитку області. Примітно, що Bionorica SE, яка працює в Росії з 1997 року, зареєструвала нове дочірнє підприємство ТОВ «Біонорика Іммобіліен Гезельшафт Воронеж» у листопаді 2014 року (через півроку після анексії Криму).

Чужа сорочка ближча до тіла

Німецька фармацевтична компанія Boehringer Ingelheim у 2016 році також домовилася з російською компанією ТОВ «НВО «Петровакс Фарм» про локалізацію на її потужностях повного виробничого циклу двох біотехнологічних препаратів для тромболітичної терапії — «Актилізе®» (альтеплаза) та «Металізе®» (тенектеплаза). Згадане підприємство стане другим у світі майданчиком з випуску цих ліків. Boehringer Ingelheim і «Петровакс Фарм» уклали угоду про співпрацю на 10 років із можливістю її продов­ження. Чом би й ні, коли зиск має кожен із них. Наприклад, ТОВ «Петровакс Фарм» чекає не дочекається від німецьких партнерів високотехнологічного обладнання, трансферу аналітичних методик контролю якості й обіцяних виробничих технологій. А це передбачає залучення німецьких спеціалістів та навчання персоналу російського заводу в Німеччині.

Генеральний директор Boehringer Ingelheim у Росії пообіцяв щедрі інвес­тиції — приблизно 600 млн руб. До речі, церемонія підписання угоди між компаніями була помпезною, адже локалізація нового виробництва відбувається в рамках Стратегії розвитку фармацевтичної та медичної промисловості РФ «Фарма-2020». Вочевидь, щоб її реалізувати, без «ворожого Заходу» Росії не обійтися.

Відкриття Америки

На піку санкцій, у червні 2015 року, народився ще один «обхідний» союз між компанією зі світовим ім’ям Johnson&Johnson та російським заводом «Фармстандарт-Лексредства». Життя в нього вдихнула нова лінія з випуску тест-смужок «OneTouch®» для контролю рівня глюкози крові.

Компанія Johnson&Johnson вклала в розширення російського виробницт­ва 2,5 млн дол., розраховуючи «видавати на гора» 3-3,5 млн упаковок тест-смужок щороку. Такої кількості вистачить, аби забезпечити третину російських діабетиків. Нині російський ринок «проковтує» 11 млн упаковок тест-смужок на рік, 30% з яких для пацієнтів закуповує держава. У структурі держзакупівель (за підсумками 2014 року) переважали імпортні вироби (близько 65%). Після локалізації їх виробництва частка вітчизняних тест-смужок на ринку РФ може сягнути 70-80%. Як повідомляє pharmapractice.ru, управляючий директор підрозділу «Діабет» компанії Johnson&Johnson в Росії та СНД Іветт Саліб заявила: «Ми раді зробити свій внесок у розвиток медичної промисловості Росії, бути активними учасниками програми імпортозаміщення». А як раді цьому російські державні мужі, важко навіть уявити — вони таки відкрили діжку американського меду, де ложка санкційного дьогтю виявилася зовсім непомітною.

Щоправда, у коментарях пересічних росіян до цих радісних новин особ­ливої ейфорії не помітно. Дехто обурюється, що чиновники викидають шалені гроші на продукцію «вчорашнього дня», аби лише улестити імпортного виробника, інші нарікають, мовляв, в очі не бачили тест-смужок від держави і все купують за власний кошт. Та кого те цікавить? Раптом що — у новинах повідомлять про черговий гумконвой смужок у ДНР, який по дорозі вкрала хунта. Головне — потік охочих підтримати російський фармринок у «скрутні часи» не пересихає. Щоразу знаходяться нові ентузіасти.

Наприклад, словенська компанія KRKA у травні 2016 року локалізувала виробництво всіх форм препаратів «Вазиліпе®» (симвастатин) і «Дифлазоне®» (флюконазол) на потужностях російської компанії «Вектор-Медика». Ці ліки в РФ також входять до переліку життєво важливих: симвастатин — препарат, який застосовують для профілактики серцево-судинних хвороб, флюконазол — для профілактики й лікування грибкових інфекцій.

Новий виробничий конвеєр уже запущено — відомі бренди словенської компанії KRKA надійно «прописалися» в Новосибірській області.

В обійми російського фармринку кинулася ще одна американська корпорація — Abbott, яка відкрила власний завод із виробництва онкопрепаратів під Володимиром. Наприкінці 2014 року Abbott викупив контрольний пакет акцій компанії «Верофарм» (98%) за 16,7 млрд руб.

На новому підприємстві вироб­лятимуть 24 хіміотерапевтичні препарати, а також лікарські засоби іншого призначення (усього 50 найменувань). Загальна площа приміщень заводу — понад 19 тис. кв. м, на цій території вмістяться не лише виробничі майданчики, а й аналітична та мікробіологічна лабораторії. Планується, що після остаточного введення в експлуатацію завод зможе випускати приблизно 40 млн одиниць цитостатиків і гормональних засобів та стільки ж — препаратів іншого призначення. Наскільки процвітатиме такий бізнес, зрозуміло із суми інвестицій — 7, 4 млн руб. Нові потужності дадуть змогу збільшити обсяги виробництва майже в 5 разів.

Американська фірма Bristol-Myers Squibb і ярославльський завод «Р-Фарм» також домовилися про пов­ний цикл виробництва препарату «Реатаз®» (атазанавір). Наразі розглядається можливість локалізації інших інноваційних ліків Bristol-Myers Squibb. Як повідомляє vademec.ru з посиланням на генерального директора компанії в РФ Сорена Гізе, це може бути протипухлинний засіб «Спрайсел» (дазатиніб).

Як вода на млин

Локалізація сучасних високотехнологічних виробничих потужностей проголошена одним із ключових завдань уже згадуваної державної стратегії РФ «Фарма-2020», мета якої — перехід російської фарміндустрії на інноваційну модель розвитку. Тож будь-яка маленька крапля інвестицій у цьому напрямку сприймається російською владою на «ура». А тим більше, коли краплі дружно зливаються в щедрий грошовий потік. Тільки от чи задумуються зарубіжні інвестори, кого перемелює російський млин, підтриманий цим потоком?

20 жовтня 2015 року відбулося урочисте відкриття заводу AstraZeneca в Росії (на території Калузького фармкластера в індустріальному парку «Ворсино»). Про вагомість події свідчила присутність на ній послів Великої Британії та Королівства Швеції у РФ. У вересні 2016 року виробництво стартувало (перша фаза), повний цикл заплановано відкрити у 2017-му. Очікується, що його потужність становитиме 40 млн упаковок лікарських засобів на рік (850 млн таблеток). Міжнародний фармацевтичний концерн інвестував у проект 224 млн дол. (не лише у виробництво, а й у безперервну медичну освіту, програми підтримки пацієнтів і корпоративної соціальної відповідальності). З конвеєра нового заводу виходитиме 30 препаратів (це майже 80% портфеля компанії в Росії). Локалізація виробництва AstraZeneca зайвий раз підтвердила успішну реалізацію довготермінової стратегії розвитку компанії в РФ, яка передбачає ще й розширення інвестицій у клінічні дослідження та наукові розробки. Як повідомляє klgfarma.ru, про це заявив Паскаль Соріо, головний виконавчий директор AstraZeneca.

Російський «Нанолек» принадив ще одного зарубіжного партнера: у січні 2016 року німецька компанія Merck KGaA локалізувала на його базі виробництво препарату «Глюкофаж®» (метформін), до кінця року планується налагодити повний цикл.

Керівництво фармгіганта налаштоване виробляти 400 млн таблеток «Глюкофаж®», аби повністю задовольнити потребу російського споживача. Німецька компанія інвестувала приблизно 10 млн Євро в локалізацію виробництва препаратів для лікування цукрового діабету 2-го типу, артеріальної гіпертензії та серцевої недостатності на заводі «Нанолек». У вересні минулого року Merck KGaA зробила ще одну вигідну для РФ інвестицію у 300 тис. Євро — за ці кошти в Москві було відкрито тестову лабораторію. Її потенційні клієнти — підприємства харчової промисловості, СЕС, науково-дослідні інститути — зможуть проводити там на обладнанні Merck KGaA низку досліджень, а також навчати своїх співробітників на тренінгах.

У розпалі санкцій на російському майданчику також почнуть вироб­ляти популярні у світі оригінальні препарати швейцарської компанії Novartis, а також генерики її підрозділу Sandoz.

На будівництво в Росії свого першого заводу повного циклу виробництва (на території Особливої економічної зони «Новоорловская») Novartis виділив 138 млн дол. Тут виготовлятимуть генерики для лікування цукрового діабету, серцево-судинних, онкологічних, неврологічних і гастроентерологічних захворювань — знову ж таки в рамках реалізації загальнодержавної стратегії РФ «Фарма-2020». Швейцарська компанія сумлінно «втілюватиме» частину цієї програми, щорічно виробляючи на новому підприємстві «Новартіс Нева» 1,5 млрд таблеток (понад 40 найменувань лікарських засобів). Запуск виробництва планувався на початок 2015 року, але зірки не сприяли втіленню цих планів, утім, терміни зсунулися не набагато — лише на півроку.

Під час урочистої церемонії відкриття нового заводу губернатор Санкт-Петербурга назвав цю подію підтвердженням того, що іноземні інвестори не втратили інтересу до російського ринку. Як-то кажуть, влучив у десятку. Подібними зізнан­нями російські чиновники улещують чимало грошових мішків.

Зокрема датська фармкомпанія Novo Nordisk у квітні 2015 року відкрила в Калузькій області високотехнологічний завод з виготовлення інсулінів.

За словами губернатора області, це виробництво стане одним із найпотужніших у Калузькому фармкластері. Воно повністю відповідає цілям стратегії «Фарма-2020» — зміцнює медичну безпеку країни, робить неабиякий внесок у розвиток фармгалузі, сприяє трансферу високих технологій.

Справді, внесок Novo Nordisk дуже щедрий: компанія подарувала Росії перше і єдине «чисте» виробництво повного портфеля сучасних інсулінів («Левемір®», «НовоРапід®» і «Ново­Мікс® 30» ) з нульового циклу. На підприємстві плануються виробницт­во розчинів інсулінів, наповнення і вторинне пакування картриджів та ін’єкторів. Інвестиції в цей проект сягнули 100 млн дол.

До речі, в інтернет-голосуванні «Подія року. Росія 2015», яке відбувалося за 12 номінаціями, фармацевтичну галузь представили п’ять найбільш значущих для РФ індустріальних та інфраструктурних проектів, до яких увійшли й уже згадані компанії — завод інсулінів Novo Nordisk з інвестицією в 100 млн дол., фармацевтичні заводи «Новартіс Нева» — 138 млн дол. та AstraZeneca — 224 млн дол.

Чи буде індійське кіно?

У травні 2015 року в Міністерстві енергетики, промисловості та зв’язку Ставропольського краю відбулася зуст­річ представників місцевої влади з керівництвом індійської фармкомпанії Lupin Limited, під час якої було вирішено розмістити в регіоні підприємство з виробництва субстанцій для лікарських форм.

«Ми готові допомогти зарубіжним компаніям освоїтися на території краю», — запевнив очільник згаданого Міністерст­ва.

І вони таки добре освоїлися. У червні 2015 року заявили про намір прикупити ставропольський завод «Біоком». За словами генерального директора Lupin Limited Вініти Гупта «це відкриє можливості для експансії на сусідні ринки, а також на ринки Східної Європи в майбутньому», повідомляє finanz.ru.

Російський трамплін для стрибків у світовий простір сподобався й іншій індійській компанії. Glenmark Pharmaceuticals Ltd збирається локалізувати в РФ виробництво готових лікарських засобів. Нині річний обіг Glenmark в Росії експерти оцінюють у 2 млрд руб. Компанія вже підписала угоду про співпрацю з фондом «Сколково». Своєю чергою віце-президент цього фонду заявив, що така співпраця сприятиме виходу в Азію і на американський ринок.

Цей дощ надовго?

Нині сподівання на те, що санкції проти Росії зроблять добру справу, змінилося «щирим» нерозумінням того, чому вони не працюють. Тут і згадка про аршин, яким Росію не виміряти, і про феномен зомбування населення, котрому цар дорожчий, ніж ковбаса, й інші політологічні та філософські роздуми експертів. А чому б не дослухатися до поради Козьми Пруткова і не заглянути глибше? Можливо, у самому криголамі санкцій виникли пробоїни? Чи його хитає від «роздвоєння» бажань: і гарне обличчя показати, і вигоду мати? Згідно з даними опитування Німецько-російської зарубіжної торговельної палати АНК, оприлюдненими Deutsche Welle, німецькі бізнес-компанії хочуть розширювати свою діяльність у Росії попри санкції Заходу. Принаймні, близько чверті респондентів мають намір створити нові виробничі потужності у РФ і готові інвестувати в них близько 198 млн Євро. Понад 90% із них зазначили, що донині продовжують свій бізнес у Росії (навесні про це заявляли 76% респондентів).

«Санкції — уже не найважливіша тема», — підбив підсумки опитування Голова палати Маттіас Шепп. За його словами, 86% респондентів — за скасування або пом’якшення санкцій, накладених на РФ через анексію Криму та конфлікт на Донбасі.

М’яко стелять — твердо спати?

Однак на публіку звучать дещо інші заяви керівників іноземних компаній, які не гребують міцно тиснути руку агресору. Вони сповнені слів турботи про російських пацієнтів. «Хворі не вин­ні», — кажуть у відповідь на будь-який закид щодо подвійних стандартів. Проте, слухаючи цих панів, доречно пригадати один із політичних принципів Тодда: «Насправді не важливо, про що говорять — завжди йдеться про гроші». Бо «високий стиль» згаданих промовців розбивається об їх реальні вчинки. Ці ж персони, перебуваючи в Україні, клянуться в служінні українським пацієнтам, у тому, що стоять на захисті їхніх інтересів, дбають про якість їхнього життя (й одночасно фінансово підтримують агресора, який загрожує самому факту існування цього життя). Ще одне виправдання, мовляв, спів­праця іноземних компаній із Росією почалася не сьогодні, — взагалі не витримує критики. Бо саме сьогодні, в обхід санкцій, вона розширюється. Зреш­тою, завжди існували правила честі, а протест вважався гідною відповіддю на моветон партнера. Як прик­лад — компанія Bayer відмовилася від будівництва своїх заводів у Росії. Ми не маємо права вказувати, кому з ким дружити? Певна річ. Тільки тоді нам слід визначитися зі ставленням до тих, хто нагадує матінку Кураж зі зв’язкою срібних талерів на шиї, яка досягла вершини ділового успіху під час війни й не бачила різниці в тому, чим торгувати — свинцем чи сиром. А щед­рим інвесторам російського агресора — добра порада: головне не переплутати вершину ділового успіху й точку морального падіння. І подумати, чим може обернутися для них самих спроба годувати російського ведмедя з рук.