Зарплата фармацевта в Канаді залежить не від середнього чеку, а від місця роботи

Про свій шлях у канадську фармацію та особливості фаху провізора в цій країні Pharma.net.ua розповіла українка Олена Кубант.

Ви завжди мріяли стати фармацевтом?

І вас покликала до себе Канада…

– Знову ні! Емігрувати до країни кленового листка у мої плани не входило, мене життєві обставини змусили залишити Україну. Кажуть, що з кожною новою ситуацією з’являється свій сенс життя. Тоді мій сенс полягав у тому, аби знайти роботу – я ще навіть не усвідомлювала яку: здобувати новий фах чи нострифікувати ті дипломи, що отримала в Україні… Отож, з головою поринула у пошуки інформації, а відтак з’ясувалося, що підтвердити український диплом лікаря у Канаді вдається лише одиницям, а от з фармацією нібито легше – і місце роботи знайти, й інтернатуру проходити.

А ви легких шляхів не шукаєте!

– Якби я тоді знала, якими труднощами буде вистелений мій шлях до канадійської фармацевтичиної мрії! Окрім фізичних та моральних сил, ця справа вимагає ще й чималих матеріальних вкладень та часу, щоб підготуватися до іспитів. Це вже потім співвітчизники мені розповіли, що кілька разів складали іспити, комусь взагалі не вдалося пройти усі етапи нострифікації. На щастя, тоді я цього не знала, і була упевнена, що мені все вдасться! Професія фармацевта чи провізора в Канаді ліцензована і щоб отримати ліцензію, іноземним фахівцям треба зробити декілька не простих кроків.

Спочатку необхідно зареєструватись в PEBC (The Pharmacy Examining Board of Canada) – це національний сертифікаційний орган для фармацевтичних професій в Канаді. Він проводить евалюацію дипломів та іспити (евалюаційний та кваліфікаційний). Далі, після успішної евалюації диплому та здачі евалюаційного іспиту, треба було зареєструватись в OCP (Ontario College of Pharmacists) – це орган, який регулює фармацевтичні професії в провінції Онтаріо і видає ліцензії для провізорів та фармацевтів (кожна провінція має свій коледж). Потім потрібно було здати мовний іспит на той рівень, якого вимагає ОCP, та іспит з юриспруденції, після цього пройти практику як студент та як інтерн.

Коли я подала свої диплом та додаток до диплому (у перекладі) до PEBC, то виникла проблема, бо додаток до диплому повинен був ще надіслати той ВНЗ України, де ви навчалися безпосередньо до них. Здавалося б, нічого складного, але якщо для іноземних студентів, які отримують свої дипломи в Україні, ця процедура законодавчо врегульована і давно відпрацьована, то для українських громадян її … взагалі не існує.

І скільки ж часу зайняла ця процедура?

– Доволі багато. Зрештою керівництво факультету іноземних студентів Харківського фармацевтичного університету знайшло вирішення і ці документи були надіслані до PEBC. Коштувала евалюація нашого диплому у Канаді біля 500 канадійських доларів. Всі іспити також платні та досить складні. Перший eвалюаційний іспит коштував 530 кан. дол, cкладають його два дні по три з половиною години кожний. Усім, хто цей іспит склав успішно, можна готуватися до кваліфікаційного (1900 кан. дол. на той час), який, до речі, також складають і випускники усіх фармацевтичних шкіл Канади. Він підтверджує той факт, що людина має достатньо знань, аби працювати фармацевтом (провізором), і розподілений на дві частини – письмову, яку складають впродовж двох днів по 3,5 години, та практичну. Для останньої готують 13 спеціально написаних сценаріїв. Забігаючи наперед, скажу, що я склала всі екзамени та цю «театральну» частину з першого разу, але страшенно переживала. Пригадую, як зайшла до кабінету й, окрім екзаменатора, у ʼаптеціʼ, з’явився ʼклієнтʼ – наймана людина, якa виконувала роль паціентa.

На кожну розіграну ситуацію виділяється рівно сім хвилин. Проходиш одну станцію, одразу через 5 хвилин наступна, на якій затриматися неможливо. Всі твої дії під пильним оком екзаменатора, який оцінює щонайменші дрібниці – жести, міміку, комунікацію, навіть вловлює, чи упевнений в тебе погляд, чи зрозумів пацієнт твоє пояснення, чи впевнено ти тримаєшся тощо. Для мене це був надзвичайно важкий екзамен! На кожен іспит всього дають три спроби, якщо третя невдала, то потрібно вже звертатися до відповідного органу за дозволом складати останній, четверти, раз. Якщо б кваліфікаційний екзамен не вдалося здати з першого разу, то потрібно було б ще проходити при університеті Торонто спеціальну програму – ʼBridge Training for Internationally Educated Pharmacy Graduatesʼ, яка коштує 14 тис. кан. доларів, й потребує складання тестів, іспитів.

Далі мене очікував мовний тест, із запропонованих на вибір я обрала MELAB, який також мені з першого разу підкорився.

Але ж самого диплома для роботи замало?

– Потрібна ще ліцензія. Щоб її отримати, я зареєструвалася в фармацевтичному коледжі провінції Онтаріо (OCP), який є регулюючим органом діяльності всіх фармацевтичних закладів та фармацевтичних спеціалізацій цієї місцевості. Щоб пройти цей етап, потрібно знову скласти іспит: цього разу на знання законів, які регулюють обіг ліків, зокрема у цій провінції, а також пройти практику у фармацевтичному закладі – спочатку як студент (3 місяці) , а згодом практику в якості інтерна теж 3 місяці . Оцінює її фармацевт, працюючий в цій аптеці, власне, він і виносить вирок, гідна ти чи ні отримати квиток у професію. Але це ще не кінець історії! Тільки після виконання усіх завдань, які визначить керівництво коледжу, та додаткового курсу тренінгів щодо вміння комунікувати з пацієнтом, можна нарешті отримати ліцензію і почати пошук роботи. Ліцензію потрібно поновлювати щороку і з кожним роком ціна зростає, наразі вона коштує трохи більше 800 кан.доларів.

А місце роботи в Канаді знайти так само нелегко, як й нострифікувати диплом?

– Майже так, роботодавці вимагають рік чи навіть два досвіду. Тому я вирішила розпочати з волонтерства й знайшла місце в українсько-канадській аптеці – тут є чимало невеличких приватних аптек, мені дали усього кілька годин роботи, але це була можливість спілкуватися з колегами українською, а відтак і попрактикуватися, до прикладу, в опануванні комп’ютерної програми. В кожній аптеці вона різна (Fillware, Kroll, Nexxsys, Delta тощо). В неї внесені всі пацієнти, кожен з яких має свій профайл, де зазначені його персональні дані (ім`я, адреса, вік), дані медичної страхової компанії, а також чи має алергію, хронічні захворювання, які ліки він раніше приймав, які зараз вживає, є інформація про лікаря, що їх прописав. Так я проходила свої перші університети.

А зараз в якій аптеці працюєте? Скільки у штаті працівників?

– Моя волонтерська діяльність супроводжувалася пошуками постійної роботи, й відтак знайшлося місце в приватній аптеці, яка тоді щойно відкрилася. Попрацювала там чотири роки, власне, до пандемії, але пацієнтів було небагато, отож взяла ще кілька днів у інший аптеці – така практика в Канаді доволі поширена. Влаштувалася у невеличку приватну аптеку поряд з домом. Всього у штаті три фармацевти. Власники аптеки – брат та сестра, обіймають посади менеджера та фармацевта. На зміні у нас один фармацевт (провізор ) та асистент, а також ще двоє людей (зазвичай студенти), які працюють на касовому апараті, замовляють та розкладають товар, доставляють ліки.

Що входить до ваших обов`язків та скільки продовжується зміна?

– Якщо я працюю повний робочий день, то це виходить 9,5 годин, неповний – 5. Робота з клієнтом розпочинається з оцінювання рецепта. Спершу відстежую, чи відповідають виписані лікарем препарати діагнозу пацієнта, перевіряю їх дозування, взаємодію з тими, що він наразі приймає, з’ясовую, чи немає у людини алергії на якісь ліки, загалом оцінюю ризики щодо тих препаратів, які він буде вживати. Згодом вже перевірений рецепт я вношу у комп’ютерну систему, сканую і видруковую бланк, на якому значиться ім’я та вік пацієнта, назва ліків, що видані, їх кількість та дозування, дані про фармацевта та лікаря. Для кожного клієнта ми розфасовуємо пігулки в окремі баночки і роздруковуємо етикетку, на якій вказана назва ліків, прописана лікарем доза та інструкція, як їх приймати. В Канаді, на відміну від України, таблетки не продають у блістерах, ми маємо великі банки, звідки насипаємо їх, відраховуючи пацієнтові потрібну кількість. Є тут й ще одна особливість: фармацевт не може вручити відвідувачу аптеки ліки без супроводжувальної ʼінструкціїʼ, якщо він буде приймати прописані ліки вперше. Фармацевт зобов’язаний попередити про побічну дію, а також проінформувати, як ці ліки вживати – в який час, скільки разів на день, чим краще запивати тощо. Крім відпуску рецептурних ліків, фармацевт також проводить щеплення від грипу та інших захворювань, профілактичну роботу щодо таких хронічних захворювань, як цукровий діабет, гіпертонія та інших, надає консультацію по вибору ліків, котрі відпускаються без рецепту.

Під час епідемії роботи додалося?

– Пандемія Covid-19, певна річ, додала нам прикрощів. Через карантинні обмеження хворому не просто потрапити до лікаря, відтак більшість рецептів до нас надходить телефоном, тобто лікарі телефонують нам і надиктовують рецепт, що не завжди добре. Бо часто трапляється неякісний зв’язок, деякі слова зовсім не чути, лікарі поспішають та не дуже й хочуть повторювати сказане, а ми змушені перепитувати, бо, зрозуміло, боїмося припуститися помилки. Особливо важко було в березні, коли в Канаді запровадили перший локдаун, і не всі одразу зорієнтувалися в цій ситуації. Телефони ставали гарячими від дзвінків пацієнтів, лікарів, фармацевтичних представників… Канада взагалі боялася, що не вистачить ліків, особливо для тих хворих, які пожиттєво змушені приймати препарати. Зазвичай лікарі виписували їм пігулки раз на три місяці, то наразі – тільки на місяць, що збільшило навантаження на фармацевтів. Значно зросла кількість відвідувань та рецептів, до того ж адміністрація скоротила нам робочі години. Доволі часто доводилося затримуватися після робочого дня, щоб опрацювати рецепти. Неможливо було й замовити ліки, отож телефонували лікарям і просили замінити звичний препарат іншим. Наразі паніка вгамувалася, ситуація дещо стабілізувалася, навіть зняли певні обмеження, незважаючи на те, що хворих побільшало.

Друга проблема, що постала в часи пандемії перед фармацевтами – ризик заразитися. Лікарі ведуть прийом пацієнтів по телефону, а ми кожного дня в аптеці і можемо натрапити на хворого з коронавірусом. Деякі фармацевти навіть залишили через це роботу. Доволі часто клієнти не можуть сконтактувати зі своїм лікарем і йдуть куди? До аптеки. Просять, аби ми вийшли на зв’язок з їх сімейником, але не завжди це можливо: він або не бере слуховку, або відсутній, тоді ми відправляємо факс, але доволі часто відповідь приходить не одразу, оскільки багато сімейних лікарів та спеціалістів зараз працюють в офісі лише декілька днів на тиждень. Багато лікарів нині працює з дому, і це ще більше ускладнює ситуацію. Чому фармацевт може наживо працювати з людьми – робити щеплення від грипу, консультувати, а лікар – тільки телефоном? У випадках, коли нам не вдається зв`язатися з лікарем, ми самі продовжуємо дію рецепта, видаємо хворому препарати, а лікарю надсилаємо факс-повідомлення. А як же інакше? Хіба може діабетик чи гіпертонік залишитися без життєво необхідних препаратів?

Який алгоритм співпраці фармацевта та лікаря, що виписав рецепт? Чи може фармацевт замінити препарат, якщо вважає, що він призначаний невірно?

– Фармацевт в Канаді не наділений повноваженнями відміняти приписи лікаря, єдине, що в його силах – замінити одну лікарську форму іншою, скажімо, мазь кремом чи навпаки, якщо того забажає клієнт. Ми можемо замінити таблетки капсулами, або ж капсули суспензію, якщо пацієнтові важко ковтати. Тобто можна замінити форму, але не діючу речовину препарата.

Якщо ж фармацевт виявив у препараті, призначеному лікарем, якусь невідповідність, то має обов’язково з ним узгодити цю проблему. Особливо часто це трапляється під час заміни препаратів однієї групи, коли нові ліки можуть спричинити побічну дію. Наразі керівництво провінції Онтаріо працює над законотворчими документами, які дозволять фармацевтам приписувати ліки, але за певних захворювань, таких, до прикладу, як алергія, екзема, нежить. Така практика наразі діє в провінції Альберта вже декілька років, щоправда, фармацевт повинен пройти відповідне навчання і скласти іспит.

В Канаді працює цікавий алгоритм відпуску препаратів, які поділені на 3 групи: тільки рецептурні, тільки ті, які підбирає для пацієнта провізор, і препарати вибору для пацієнта. Для чого так ускладнювати процес – чи не простіше було б ліки з другої групи зробити рецептурними?

– На мій погляд, це найкраща система. Якщо її порівнювати з українською, яка мені більш знайома, то я пригадую пацієнтів, які приходили до аптеки, називали найбільш вірогідний (на їхню думку) діагноз і просили фармацевта дати якісь ліки. Зрозуміло, що за такої ситуації ані провізор, ані пацієнт не могли знати, нашкодять чи допоможуть навмання обрані ліки. Рецептурна ж система, яка нині діє в Канаді та США, в більшості нівелює усілякі ризики для пацієнта, бо не провізор, а лікар оцінює стан хворого, базуючись на результатах лабораторних та інструментальних дослідженнь. Він підбирає препарати й несе повну відповідальність за свої приписи. За рецептурними ліками ведеться жорсткий контроль, особливо, коли мова йде про наркотичні лікарські засоби. Хоча й в Канаді останніми роками виникають проблеми, бо люди вдаються до хитрощів і підробляють рецепти так, що їх не відрізнити від оригіналу. Лише фармацевт з досвідом може це запідозрити, а відтак й зателефонувати лікарю, аби упевнитися в достовірності рецептурного призначення.

Щодо препаратів другої лінії, то на ці ліки рецепт не потрібний, бо вони не настільки небезпечні. Хоча, на мою думку, вони теж не повинні бути у вільному доступі для пацієнта, бо можуть нашкодити, якщо їх приймати неврегульовано. Такі лікарські засоби видаються з позначкою Schedule 2, яка означає – ці ліки безрецептурні, але фармацевт переконався, що вони безпечні та дійсно потрібні пацієнтові.

Чи правда, що в аптеках Канади продають, окрім ліків та харчових добавок, канцтовари, побутову хімію, косметику і навіть їжу?

– Так. Пригадую, коли я вперше потрапила до канадійської аптеки, мене це дуже здивувало. І у невеличких приватних аптеках, і в закладах великої мережі доволі широкий асортимент усіляких речей. Навіть у нашій маленькій аптеці є такі товари, бо людям це зручно, особливо людям похилого віку, яким вже тяжко їхати до магазину за товарами першої необхідності, а таких чимало серед наших клієнтів. Інший бік медалі – це, звичайно, стратегія менеджементу, бо кожен власник аптеки нині намагається розширити свій бізнес, а відтак й асортимент товару.

В Канаді багато аптечних мереж? Яким закладам віддають перевагу місцеві мешканці – фаррмаркетам чи маленьким аптекам біля дому?

– На аптечному ринку Онтаріо присутні як невеличкі, так і масштабні торгові формати: кожний з них зайняв свою нішу і по-своєму затребуваний. Є відомі мережеві оператори, такі, скажімо, як Shoppers Drug Mart, Rexall, Pharmasave. Присутні великі аптеки у супермаркетах, це відомі усім Walmart, No frills, Metro, Superstore, Costco Pharmacy. Кожний клієнт вибирає той аптечний заклад, який йому до вподоби – скажімо, когось влаштовує зручна локація, комусь важлива концентарція певної категорії товарів. Зрозуміло, що молоде покоління обирає брендові фарммаркети, а люди старшого віку надають перевагу невеличким аптекам із затишною сімейною атмосферою, знайомим аптекарем, якому довіряють та з яким можна обговорити свої проблеми зі здоров`ям, які їх турбують, тобто сюди люди приходять ще й за спілкуванням та порадою. Аптеки великої мережі, що розташовані у супермаркетах, більше приваблюють тих, хто економить час, бо можна і ліки придбати, і продуктами наповнити кошик. Є категорія клієнтів, які не мають медичної страховки, тому вони часто обирають відому в Онтаріо мережу Costco, де найнижча аптечна націнка серед усіх фармацевтичних закладів міста. Думаю, що більшість клієнтів робить свій вибір, виходячи з цінової політики закладу. Також чималу роль відіграє рівень обслуговування, його якість. Коли в аптеці постійні черги, це, звісно, не додає їй бонусів.

Чула про пейджери, які видають відвідувачам канадійських аптек, а для чого?

– Пейджери видають як правило у великих аптечних супермаркетах. Усе залежить від того, наскільки велика аптека, й скільки рецептів на день опрацьовується. Схема така: пацієнт дає рецепт фармацевту, а йому взамін пейджер, який повідомить, коли ліки будуть готові. В цей час клієнт може робити інші справи. Зазвичай процедура опрацювання рецепта триває 20 хвилин, але зрозуміло, що в рецепті може бути 2 препарати, а може і 10, тоді часу потрібно більше, щоб приготувати пацієнтові ліки. Перевага надається тим клієнтам, які були першими в черзі, щоб кожна людина обслуговувалася на рівних правах. Ще багато залежить від того, скільки у фармацевта помічників, бо якщо, потрібно, приміром, ще й відповідати на телефонні дзвінки, то це забирає зайвий час.

Чи вважається престижною професія фармацевта в Канаді і скільки він отримує в середньому на рік? Чи залежить його зарплата від середнього чека?

– Загалом, професія фармацевта в канадійському суспільстві є престижною, щоправда, навчання триває доволі довго, а більшість бажає швидко отримати фах, щоб іти працювати. Останніми роками значно зросла конкуренція між фахівцями, бо фармацевтичних шкіл більшає (тільки в Онтаріо дві!). Також потрібно врахувати й той чинник, що до Канади приїздить велика кількість іноземців, які також намагаються отримати ліцензію. Раніше, років десять тому, ця професія доволі добре оплачувалася, фармацевтів було менше, а нині навіть для випускників фармацевтичних шкіл Канади не так легко знайти місце роботи, особливо у великих містах. Багато з них працює у різних аптеках по кілька годин, не цураються й роботи на заміні (коли хтось захворів чи пішов у відпустку).

Щодо зарплатні та умов праці, то це дуже індивідуально, бо залежить від того, де працює фармацевт – в приватній аптеці, госпіталі, університеті, фармацевтичній організації чи аптечному супермаркеті. Значення має й скільки годин на день людина виконує професійні обов’язки, це маленька приватна аптека чи велика мережева. Фармацевтичний бізнес вже не такий прибутковий, як раніше, особливо в приватних аптеках. До того ж уряд щороку скорочує аптекам виплати за «соціальних» клієнтів, пенсіонерів, тому прибутки знижуються. Оплата погодинна, вона залежить не від середнього чека, а швидше від місця роботи, в середньому від 60 до 100 тисяч канадійських доларів на рік отримує ʼсередньостатистичнийʼ канадійський фармацевт. Щоправда, потрібно врахувати, що ми ще й сплачуємо податки.

А чи може іноземець відкрити власну аптеку?

– Немає значення, яка в людини національність, вона може відкрити приватний заклад тільки тоді, коли здобула ліцензію – це головна вимога.

Лариса Лукащук, спеціально для Pharma.net.ua