Володимир Руденко: Щоби професійне самоврядування не перетворилося в самоуправство, потрібен якісний закон

Які плюси і мінуси впадають в око першою чергою?

– Наразі в документі передбачені всі необхідні дії: створюється робоча група під егідою Міністерства охорони здоров’я, здійснюються певні організаційні заходи, потім буде проведено конференцію, де обговорюватимуться кандидати на керівні посади самоврядних організацій та інші установчі питання. Отже все має відбутися цивілізовано.

З іншого боку, подібна форма управління професійною діяльністю вже не один рік діє в галузі юриспруденції, зокрема, адвокатурі. З огляду на цей досвід, хотілося б передбачити деякі проблеми. Приміром, рядові члени таких організацій відчувають певний утиск у тому, що мають ставати до лав професійної самоврядної організації, по суті, вимушено. Вони часто жаліються, що під час дискусій їхня думка ігнорується, натомість перемагає голос більшості. А коли йдеться про професійну діяльність, то це не добре, бо може впливати як на якість виконання професійних обов’язків людиною, так і на розвиток галузі в цілому. Отже, мене особисто хвилює питання, чи не станеться так і з самоврядуванням у сфері фармації. Яким чином (ким і у який спосіб) будуть визначатися керівні органи, в які терміни необхідно стати на облік до самоврядної організації і як це зробити, за якими критеріями буде надаватися членство – чи, приміром, не доведеться шляхом іспиту/тесту доводити свою професійну придатність тим хто вже працює в аптеці тощо? Що робити людині, яка певний час не працювала за спеціальністю, вказаною в дипломі (наприклад, після закінчення університет пішла на виробництво, чи займається науковою діяльністю)? От я, наприклад, не знаю, виходячи з того, що читаю в цьому документі, яким чином, я, провізор, доктор фармацевтичних наук, професор маю вступити до лав самоврядної професійної організації. Як представник АПАУ я працював у складі робочих груп цієї і попередніх редакцій законопроєкту про самоврядування медичних професій, тож можу сказати, що, на жаль, нюансів багато. І це стосується не тільки аспектів входження до організації, а й питань щодо внесків (сума, періодичність сплати тощо), здобуття професійних знань тощо.

Таких подробиць набереться ще чимало, тому слід визначитися зараз, «на березі», як то кажуть, а не віддавати їх на відкуп організації, що буде створюватися.

До речі, щодо здобуття професійних знань, зараз обговорюється БПР, яким він буде в рамках нової інституції? Хто має його оплачувати членам самоврядної організації?

– Як це відбуватиметься у нас в рамках нової інституції, поки достеменно не відомо, в законопроєкті це не прописано. Між тим, важливо знати правила гри відразу: у який спосіб провізор або фармацевт має бути забезпечений навчанням і за чий рахунок? В багатьох європейських країнах, наприклад, навчання проводиться саме за кошти (внески учасників) професійних самоврядних організацій. В Україні часто-густо спеціалісти платять з власної кишені за участь у якихось майстер-класах чи науково-практичних конференціях. На жаль, не всі власники аптек вважають своїм обов’язком фінансувати процес безперервного професійного розвитку робітників.

Варто, щоби і ці аспекти були враховані, аби в кінцевому результаті ми мали чіткі зрозумілі принципи.

Але всі нюанси неможливо прописати в законі, тож, мабуть, кожна з п’яти палат, що створюються, пропише свої?

- На мою думку, основні принципи (приміром, ті, про які йшлося вище) функціонування самоврядних організацій професійних палат мають бути уніфіковані.

Які ще «слабкі місця» Законопроєкту №2445-д потребують доопрацювання?

– В одному з пунктів цього документу йдеться про те, що акти, які видає професійна палата, мають бути обов’язковими до виконання органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами (Стаття 15, п.6. – прим. ред.). Так от, мені, приміром, не зрозуміло, якими повноваженнями буде наділена ця організація, щоби її рішення, наприклад, беззаперечно виконували КМДА чи міська Рада. Тому, думаю, не варто прискорювати події і бігти попереду паровоза – документ має бути продуманим і зваженим. Адже нам потім за цими правилами жити, всі ці положення виконувати і, головне, розвивати галузь в рамках нового закону. Тож потрібно від самого «фундаменту» вибудовувати інституцію професійного самоврядування міцною і непохитною.

Крім того, варто досконаліше вивчити думку професійної спільноти, зокрема, провізорів/фармацевтів: чи готові вони ставати до лав такої організації і якими, власне, є їхні очікування від цього кроку.

Сьогодні, до слова, відповісти на це запитання непросто, адже деталі будуть, певно, прописані в статутах, які створюватимуть професійні новоутворені організації. Але навряд чи рядовий провізор зможе якимось чином впливати на їх розробку. А якщо він не погодиться з прописаними там правилами і відмовиться, яка його подальша доля в професії?

Професійне самоврядування досить розвинуте в інших країнах. Можливо, варто запозичити їх досвід щодо всіх цих аспектів?

- Я вивчав досвід, приміром, країн Балтії. Мушу сказати, що однозначно позитивної точки зору я не виявив. Є чимало перекосів, непорозумінь і відверто несправедливих речей навіть там. Варто також розуміти, що імплементація європейського досвіду потребує копіткої роботи, бо надто різні реалії життя, і професійного зокрема, в Євросоюзі й Україні.

Дуже не хотілося б, аби ця ініціатива перетворилася на якусь обов’язкову формальність, яка тільки ускладнює професійне життя, а не допомагає розвиватися, будувати кар’єру і пишатися обраним професійним шляхом провізора або фармацевта.

Тетяна Стасенко