Міфи та реальність про госпітальні округи

Ірина Сисоєнко

Під час формування госпітальних округів має діяти принцип «не нашкодити». Реформа системи охорони здоров’я необхідна була ще вчора, і всі про це постійно говорять, але, на жаль, так мало робиться і так мало ще доведено до кінця.

Що планується реалізувати вже найближчим часом?

Уже давно в чинному законодавстві існує поняття «госпітальних округів», але тільки зараз, у 2017 році, розпочалася робота уряду щодо їх створення.

У рамках території Київської області заплановано створення чотирьох госпітальних округів. Саме така кількість госпітальних округів, за результатами розрахунків, дозволить найбільш оптимально сформувати мережу медичних закладів для забезпечення доступності та якості медичної допомоги в Київській області.

«Госпітальний округ» – це територіальне об’єднання закладів охорони здоров’я декількох районів у єдиний медичний простір за критерієм доступності, кількості населення, наявних лікувальних закладів.

В основі госпітального округу має бути визначена головна потужна лікарня інтенсивного лікування (скорочено – ЛІЛ), яка має обслуговувати певну кількість населення госпітального округу й надавати інтенсивну медичну допомогу вторинного рівня із застосуванням високих технологій. Головне завдання таких лікарень – надавати цілодобову стаціонарну інтенсивну допомогу як в екстрених, так і у планових випадках. У таких лікарнях мають бути відділення екстреної допомоги, травматологія, хірургія, пологове відділення, максимальні діагностичні можливості. Для ЛІЛ Київської області є певні додаткові особливості в порівнянні з іншими областями, вони мають бути спеціалізованими притрасовими медичними заклади, щоб надавати допомогу постраждалим під час ДТП, адже саме в Київській області проходять чотири траси міжнародного значення. Такі ЛІЛи мають бути й такими, щоб швидко надати допомогу й після інсультів, інфарктів, адже в Київській області надзвичайно високий рівень серцево-судинних захворювань. Решта лікарень, що знаходяться на території госпітального округу, мають бути не закриті, а перепрофільовані таким чином, щоб там надавались інші види медичної допомоги. Наприклад, у рамках госпітального округу міські та районні лікарні, що розміщені поряд, не мають надавати однакові медичні послуги й тим самим дублювати функцію один одного, а мають сформувати лікарню планового, лікарню відновного лікування, а інші зробити реабілітаційним центром або хоспісом. Таким чином, однозначно мають бути збережені лікарні, робочі місця медичних працівників і забезпечувати населення всіма видами медичної допомоги.

В Україні, як завжди, медицину використовують або в політичній боротьбі, або формують для населення «страшилки» – лікарні закриються, лікарів звільнять, тим самим викриваючи непрофесійність у галузі охорони здоров’я та небажання нести відповідальність за таку важливу та чутливу сферу. Насправді має бути зовсім навпаки.

Отже, завдання органів місцевої та районної влади бути ефективними власниками не створювати соціальну напругу серед медичних працівників та населення, а думати над перепрофілюванням закладу відповідно до потреби госпітального округу або робити проекти під створення ЛІЛів, відповідно до їх потужності та профільності.

Межі та склад госпітальних округів будуть визначатись таким чином, щоб люди, які проживають на цій території, мали доступ до вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги в межах свого госпітального округу.

Звертаю увагу, що госпітальний округ стосується формування єдиного медичного простору вторинної ланки. І не стосується першого рівня (амбулаторії, ПМСД, поліклініки) та третього рівня.

Зона обслуговування госпітального округу визначається своєчасністю доїзду до ЛІЛу, що не повинен перевищувати 60 хвилин та бути еквівалентним радіусу зони обслуговування 60 км. Межі госпітального округу можуть не збігатися з межами адміністративно-територіальних одиниць.

Також звертаю увагу на надання екстреної медичної допомоги в умовах створення госпітальних округів. Однією з вагомих вимог до створення лікарні інтенсивного лікування є відкриття на її базі стаціонарних відділень невідкладної допомоги (emergency department), а отже, нарешті, ми маємо шанс побачити в дії правило «золотої години», тобто доїзду машини швидкої допомоги за 60 хвилин із найвіддаленіших населених пунктів у межах госпітального округу. Ці відділення будуть працювати 7 днів на тиждень, 24 години на добу та мати можливість прийняти 50 постраждалих у день. Відділення екстреної медичної допомоги мають бути забезпечені сучасним та якісним діагностичним обладнанням та всіма необхідними фахівцями (травматологи, нейрохірурги тощо). Ці відділення повинні бути весь час на зв’язку з оперативно-диспетчерськими службами та автомобілями швидкої допомоги. Це дозволить швидко приймати пацієнта та надавати необхідну медичну допомогу одразу після прибуття автомобіля швидкої допомоги.

Впровадження госпітальних округів це один із кроків реформування системи охорони здоров’я. Проте медична галузь потребує ще багато змін. Необхідно підвищити соціальний рівень лікаря, забезпечити гідну заробітну плату та умови праці. Пацієнт має гарантовано отримувати доступну, якісну та ефективну медичну допомогу. Держава – нести відповідальність перед населенням країни.

Хто має приймати рішення, яка лікарня має бути ЛІЛом, яка має бути планового лікування, а яка відновного? Це питання хвилює найбільше.

Вважаю, що Міністерство охорони здоров’я має найближчим часом підготувати відповідне положення, яким мають створюватись Ради Госпітальних округів із участю представників від громад, територій на яких знаходяться лікарні, і саме ці представники мають сісти за круглий стіл і виважено приймати рішення про подальшу роль кожної лікарні у форматі їхньої взаємодії в рамках одного госпітального округу.

На даний час у питанні формування госпітальних округів дуже важлива мудрість представників органів місцевого самоврядування, депутатів районних та міських рад, відповідних адміністрацій, адже лікарні на території одного госпітального округу мають різних власників. Районна лікарня, яка знаходиться на балансі району, та будь-яке рішення, що стосується перепрофілювання, має приймати районна рада, міські лікарні відповідно у розпорядженні очільників міст, депутатів та мера. Не розуміючи суті госпітальних округів і питань формування ЛІЛів, лікарні та медичний персонал можуть стати інструментом для політичної боротьби. Тож ми маємо пояснювати людям, комунікувати на всіх рівнях влади та не допускати маніпуляції медициною, адже ціна цього питання надзвичайно висока – життя та здоров’я людей.

Ми маємо розуміти, що формування госпітального округу має бути спільним рішенням населення на конкретних територіях (громадах, містах, районах) і точно не рішенням одного чиновника будь-якого рівня влади. Спільними зусиллями ми зможемо побудувати більш доступну та якісну систему охорони здоров’я в Україні, на яку вже втомились чекати як лікарі, так і самі пацієнти.