Куди Ольга Богомолець поведе Комітет з питань охорони здоров’я?

Богдан Коновалов, спеціально для Медичної газети «Ваше здоров'я»

4 грудня Парламент затвердив список Голів комітетів Верховної Ради України. Головою Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я стала Ольга Богомолець. Раніше її кандидатура була підтримана на нараді керівництва парламентських фракцій. Що ж, Ольга Вадимівна, вочевидь, досягла наміченої політичної мети: зуміла «проскочити» повз міністерську посаду, де довелося б працювати з повною самовіддачею й відповідати за непопулярні рішення на шкоду своєму іміджу «всенародної заступниці».

Не менш страшна, ніж корумпованість

Як Голова Комітету вона отримує можливість залишатися на очах у громадськості, виступаючи в якості народного контролера за діяльністю урядовців, а також займатися рутинною законопроектною роботою. Тільки от як тепер розцінювати ті передвиборчі заяви та яскраві промови, що переконували: тільки такий професіонал здатний здійснити революційні перетворення — і не лише в медичній сфері, а й навіть у всій державі (нагадаємо: Богомолець висувала свою кандидатуру на президентський пост)? Що це за «два кроки назад»? Чому замість її (очікуваної всіма) появи в міністерському кріслі там з’явилася зовсім несподівана фігура, чиє прізвище ще вчора взагалі нікому не було відомо?

Виходить, декларована готовність узяти в руки кермо змін була всього лише грою на публіку? Мабуть, що так, бо Ольга Богомолець навіть «не поштовхалася» з Олександром Квіташвілі в боротьбі за міністерський портфель. Чи не буде така ж сама «гра на публіку» продовжена нею і на посаді керівника Комітету Верховної Ради України?

Утім, якщо говорити про коло медичних професіоналів, то багатьох із них деякі популістські заяви Ольги Богомолець аж ніяк не надихали, а, навпаки, насторожували. Бо коли славетна українська професорка-мільйонерша спускалася з політичного олімпу на грішну землю…

Згадати хоча б її останній брифінг в Українському кризовому медіа-центрі в листопаді цього року, де вона наговорила цілком достатньо, щоб стало зрозумілим: у цього політика відсутнє системне бачення реформ, яких потребує держава. До того ж Ользі Богомолець слід доволі серйозно попрацювати над підвищенням своєї обізнаності у справах функціонування медичної галузі. Управляти приватною вузькоспеціалізованою клінікою з надвисокою вартістю послуг і вирішувати проб­леми державної галузі, яка перебуває в умовах хронічного недофінансування, — погодьтеся, зовсім різні речі. Тоді Ольга Вадимівна публічно продемонст­рувала, що вкрай погано орієнтується навіть у чинному законодавстві, наприклад, коли взялася коментувати таку життєво важливу тему, як забезпечення населення вакцинами. Щодо вакцин БЦЖ, які залежалися на складах і не застосовуються тому, що в них скінчився термін реєстрації, вона «заспокоїла» журналістів: вакцини незабаром з’являться — потрібно лише «дочекатися публікації Закону «Про лікарські засоби». Хоча насправді зміни потрібно було б вносити в Закон «Про захист населення від інфекційних хвороб».

«Якби мене запитали, чи я хочу продовжувати далі цим займатися, я б відповіла, що ні. Я в житті ще стільки часу марно не вит­рачала, скільки витрачаю зараз».

З інтерв’ю Ольги Богомолець «Радіо Свобода» 2007 р.

Чи взяти ще одну легковажно озвучену нею тоді ініціативу щодо збільшення державного замовлення на випускників спеціальності «Військова медицина». Куди підуть працювати ці випускники, коли отримають відповідну освіту та пройдуть інтернатуру — тобто через 7-8 років? У які «гарячі точки»? Будуть лікувати іноземних громадян? Стануть вимушеними емігрантами? Тоді чи виправдані ці витрати з точку зору державної необхідності? Чому Богомолець формує таку медичну стратегію, немов держава збирається жити в умовах військового часу ще дуже й дуже довго? Стратегічне мислення більшості українських керівників галузі, на жаль, взагалі не властиве. Яскравим прикладом його відсутності є і екс-міністр охорони здоров’я Олег Мусій, який, між іншим, став у Комітеті Верховної Ради, очолюваному Ольгою Богомолець, її заступником. Цікаво, що Ольга Богомолець не вважає пана Мусія винним у зриві цьогорічних тендерів і не виз­нає очевидного вже всім фахівцям галузі факту: до повного розвалу міністерських функцій у цій сфері призвела саме непрофесійна команда й міністр, який не мав досвіду управління навіть сільським ФАПом. Утім, Ольга Вадимівна висловлювала навіть «сміливу» думку про те, що не має значення, хто очолюватиме Міністерство. Для стабільної країни з механізмами, які працюють як годинник, де всі чітко дотримуються законів, можливо, це й «не має значення», але для України ще раз помилитися з керівником МОЗ — поставити під загрозу життя мільйонів, і не тільки хворих, людей. Нагадаємо, що Олег Мусій не лише провалив найважливіші державні програми із закупівлі лікарських засобів, але й за 9 місяців свого перебування на посаді не впровадив (і навіть не розпочав) жодної реформи, спрямованої на подолання корупційних схем у галузі охорони здоров’я.

У березні 2014 року Мусій повідомив журналістам, що з дистрибуторами та фармацевтичними виробниками досягнута домовленість про стабілізацію цін на ліки для державних закупівель на рівні 2013 року, і пообіцяв — завдяки прозорості закупівель і повній відсутності різного роду «відкатів» — забезпечити зниження цін на імпортні препарати мінімум на 40%. А вже восени МОЗ звітувало, що вартість ліків у пропозиціях зросла на 40-120%.

То чи варто новому Голові Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ользі Богомолець виправдовувати бездіяльність Міністерства часів Мусія, яке не спромоглося провести тендери у квітні 2014 року, коли залишки ліків і медичних виробів у торгівельних і дистрибуторських мережах ще дозволяли закупити їх за цінами, встановленими за курсом 8,00 грн/долар США?

«Робота в депутатському корпусі дала мені безцінний досвід — розуміння того, що систему, будучи всередині її, змінити не можна», «боротьба за «крісло-портфель-мандат» забирає найцінніше, що у нас є, — час і життя». З інтерв’ю Ольги Богомолець газеті «2000» 2012 р.

Отже, напрошується сумний висновок: некомпетентність очільників нової влади — не менш страшна загроза для держави, ніж корумпованість старої. Помилки недополітиків зрештою б’ють по пересічному громадянину і навряд чи можуть бути виправдані «благими» намірами чи «революційною доцільністю».

Марні державні справи

…Ольга Вадимівна стартувала в політиці невдовзі після Помаранчевої революції 2004 року не зовсім звичним шляхом. Команда Віктора Ющенка терміново шукала для свого «отруєного діоксином» лідера вправного дерматолога-косметолога. А хто тоді в Україні міг претендувати на цю роль, окрім власниці «Інституту дерматокосметології доктора Богомолець»? Так у ролі «придворного лікаря» Віктора Ющенка вона й була обізнана з державними таємницями. Потім за списком «Нашої України» (до речі, теж була третьою) увійшла до Київради й… одразу ж переметнулася в групу депутатів «Столичні реформи», тісно пов’язану з одіозним мером Черновецьким.

Що знає суспільство про її заслуги як Голови комісії Київради з питань охорони здоров’я та соціального захисту, якою вона керувала 3 роки — з 2005-го по 2008-й? Гортаючи численні матеріали ЗМІ, у яких фігурує ім’я Ольги Богомолець, ми марно силимося відшукати її досягнення у справі служіння народу, наприклад, щодо підвищення якості послуг у комунальному медичному секторі столиці. Проте постійно натрапляємо на інформацію про закриття клінік і стаціонарів, що не відповідали сучасним вимогам, та спроби «прихватизації» частини земель деяких комунальних лікарень Києва. А приміщення комунальних аптек Голова комісії Київради забирала в бідних та віддавала багатим — під дорогі бутики, у яких так любила одягатися мадам Богатирьова.

У матеріалі «Ольга Богомолець-Шереметьєва: «Я хоч і врівноважена, але дуже відверта і… вперта» («Дзеркало тижня» від 20 жовтня 2006 р.) вона називає пріоритетним для комісії створення мережі хоспісів: «Якщо це вирішимо — можна братися за інші справи». Уже скоро 2015 рік, а про доступні для громадян середнього достатку заклади хоспісної мережі, як і 10 років тому, — одні лише розмови.

«У нас була задумка — виставити ділянку землі на Подолі на комерційні торги, продати, а зароблені гроші вкласти в будівництво нової лікарні…» — розповідала вона у 2006 році, але жодної нової лікарні в комунальному господарстві Києва, на жаль, так і не з’явилося. А от щодо продажу земель — тут уже «молода команда Черновецького», яку поважала й підтримувала Ольга Богомолець, попрацювала, як мовиться, на славу і з повною самовіддачею.

Утім, згодом з’ясувалося, що підтримку Ользі Богомолець надавали на ще вищому рівні. Вона навіть вважала за потрібне в одному з інтерв’ю публічно подякувати за це Анні Герман, яка «звернула увагу В. Януковича на проблему (йшлося про будівництво багатоповерхівки біля парку імені її прадіда — О.О.Богомольця), і сам Президент дав розпорядження Олександру Попову припинити беззаконня».

Жест, погодьтеся, досить дивний як для людини, що має імідж непримиренного противника диктаторського режиму. Бо він більше схожий на свого роду вираз низькопоклонства й покірної згоди з пануючими порядками, коли тільки зав­дяки «самому Президенту» та телефонному праву вдається припинити беззаконня. Бракує тільки «спасибі Вам, дорогий Вікторе Федоровичу!». Утім, невдовзі помилку було виправлено.

«Вельмишановний пане Президенте! — писала громадський діяч, Заслужений лікар України, професор Ольга Богомолець у відкритому листі до «проффесора Януковича». — Від імені громади м. Києва хочу ще раз висловити Вам, пане Президенте, глибоку вдячність і повагу за Вашу принципову позицію, послідовність у боротьбі з корупційною системою в Україні… І Ваша роль, пане Президенте, у цьому процесі є ключовою…»

Тут, як кажуть, ні додати, ні прибрати. Про ролі «у цьому процесі» Ольга Богомолець знає з перших вуст — від свого кума Петра Багрія, одного з очільників «тендерної фармацевтичної мафії». Світ таки справді тісний…