Кто будет отвечать за эффективность лечения — аптекарь или врач?

Минздрав хочет обязать продавцов в аптеках предоставлять покупателю информацию о наличии аналогов лекарств по более низкой цене. О подводных камнях такой реформы рассказывает Юрий Комаров, начальник отдела стратегического маркетинга "Фармак".

Ще в радянські часи фахівець-провізор мав роз'яснити все покупцеві про призначений лікарем продукт, а також про його аналоги. Але в зв'язку з цим виникає одне критичне питання: якщо лікар призначив продукт, а в аптеці його замінили аналогом, а результат лікування негативний, то хто нестиме за це відповідальність? Яким чином лікар має відповідати за те, що не працює призначена схема лікування, і хто визначить в такому випадку що не заміна призвела до неефективності лікування?

Якщо взяти до уваги, що лікарські засоби мають бути однаковими й генеричний препарат має відповідати оригінальному, то відповідальність за схему лікування має нести лікар. Але в Україні немає реєстру біоеквівалентних препаратів і системи оповіщення про ступінь біоеквівалентності. Тому питання про правомірність заміщення при лікуванні все одно стоятиме. Зазначу, що в рамках фармацевтичної опіки фармацевт зобов'язаний надавати покупцю таку допомогу.

Мотивації давати найдешевші препарати у провізора не буде. Навіть якщо він керуватиметься виключно фармакоекономікою, то в нього не буде достатньо інформації для того, щоб зробити цю заміну на основі такого аналізу. Якщо ж дійсно започаткується обов'язкове доведення біоеквівалентності, тоді в провізора буде хоча б якийсь інструмент для фармакоекономіки, і він зможе прорахувати, як зробити хоча б більш-менш правомірну заміну.

Один з російських бізнесменів дав гарне визначення еластичності попиту: "Споживач купує не найдешевший продукт, а найдорожчий із тих, які може собі дозволити". Тобто споживач шукатиме собі ціновий діапазон, який зможе дозволити. Не думаю, що він буде завжди в нижньому ціновому діапазоні.

Можливо на початковому етапі у виробників препаратів нижнього цінового діапазону і збільшиться продаж незначним чином. Але, на мою думку, сподіватися на те, що це дасть відчутний ефект в споживанні саме вітчизняних ліків, не варто. Все одно в цьому процесі залишатиметься питання біоеквівалентності, довіри, досвіду і, навіть, маркетингу. І якщо виробникам ліків нижнього цінового діапазону доведеться доводити біоеквівалентність своїх лікарських засобів, то вони також задумаються над рентабельністю. Бо вартість самого процесу доказу біоеквівалентності досить висока, не говорячи про приведення продукту до нормативних вимог і підтримку якості на стабільному рівні.

delo.ua